Слава ЗСУ!

Відірвавшись від Фунта і Берлаги, повідомлення яких були дуже цікаві, але безпосередньо до Корейка ще не вели, Остап вирішив, в інтересах справи, здружитися з Зосею Синицькою і між двома ввічливими поцілунками у затінку нічної акації провентилювати питання щодо Олександра Івановича, і не стільки щодо нього, скільки щодо його грошових справ. Але тривалі спостереження, проведені уповноваженим в справі копит, показали, що поміж Зосею і Корейком немає ніякої любові і що той, за висловом Шури, даремно стежку топче.

— Де немає кохання, — зітхнувши, коментував Остап, — там про гроші не говорять. Дівчину скинемо з балансу.

І в той час, коли Корейко з посмішкою згадував шахрая у міліцейському кашкеті, який робив жалюгідну спробу третьосортного шантажу, начальник філії ганяв по місту в жовтому автомобілі і знаходив людей і людців, про яких конторник-мільйонер вже давно забув, але які добре пам'ятали його. Декілька разів Остап розмовляв з Москвою, викликаючи до телефону знайомого приватника, відомого доку в справі комерційних таємниць. Тепер до контори надходили листи і телеграми, які Остап негайно ж забирав з загальної пошти, — в ній, як і раніш, переважали повістки, що запрошували на наради, замовлення на роги, і догани з приводу недостатньо енергійної заготівлі копит. Дещо з цих листів і телеграм попало до папки з шнурками від черевиків.

Наприкінці липня Остап зібрався у відрядження на Кавказ. Справа вимагала особистої присутності великого комбінатора у невеличкій виноградній республіці.

У день від'їзду начальника в конторі сталася скандальна подія. Паніковський, якого послали з тридцятьма карбованцями на пристань по квиток, повернувся за півгодини п'яний, без квитка і без грошей. Він нічого не міг сказати у своє виправдання, лише вивертав кишені, що висіли в нього як більярдні лузи, і безупинно реготав. Все його смішило: і гнів командора, і докірливий погляд Балаганова, і довірений йому самовар, і Фунт з насунутою на ніс панамою, який дрімав за своїм столом. Коли ж Паніковський глянув на оленячі роги, гордість і прикрасу контори, його охопив такий сміх, що він впав на підлогу і швидко заснув, радісно посміхаючись фіолетовим ротом.

— Тепер у нас справжня установа, — сказав Остап, — є власний розтратник, він же швейцар-п'яниця. Обидва ці типи роблять реальними всі наші починання.

Коли Остапа в конторі не було, під її вікнами кілька разів з'являлися Алоїзій Моршек і Кушаковський. Забачивши ксьондзів, Козлевич ховався у найдальший закуток установи. Ксьондзи відчиняли двері, зазирали в контору і тихо кликали:

— Пане Козлевич! Пане Козлевич! Чи чуєш глос ойца небесного? Опамєнтайсє, пан!

При цих словах ксьондз Кушаковський підіймав палець до неба, а ксьондз Алоїзій Моршек перебирав чотки. Тоді назустріч служителям культу виходив Балаганов і мовчки показував їм огнистий кулак. І ксьондзи відступали, похмуро позираючи на «Антилопу».

Остап повернувся за два тижні. Його зустрічала вся установа. З високої чорної стіни пришвартованого пароплава великий комбінатор поглянув на своїх підлеглих дружелюбно і лагідно. Від нього пахло молодим баранцем й імеретинським вином.

В Чорноморській філії, крім конторниці, найнятій ще Остапом, сиділи двоє молодиків в чоботях. Це були студенти, прислані з тваринницького технікуму для стажування.

— От і добре, — сказав Остап кисло. — Зміна йде. Але у мене, дорогі товариші, доведеться попрацювати. Ви, звичайно, знаєте, що роги, тобто вирости, вкриті шерстю або ж твердим роговим нашаруванням, є ніщо інше, як придатки до черепа і зустрічаються, переважно, у ссавців?

— Це ми знаємо, — рішуче сказали студенти, — нам би пройти практику.

Щоб позбутися студентів, довелося застосувати складний і досить дорогий засіб. Великий комбінатор відрядив їх у калмицькі степи для організації заготівельних пунктів. Це коштувало конторі шістсот карбованців, та іншого виходу не було: студенти заважали б закінчити справу, яка посувалася досить вдало.

Коли Паніковський дізнався, скільки коштували їм студенти, він відвів Балаганова вбік і роздратовано прошепотів:

— А мене у відрядження не посилають. І відпустки не дають. Мені треба їхати в Єсентуки на лікування. І вихідних днів я не маю, і спецодягу не дають. Ні, Шуро, мені ці умови не підходять. І взагалі я дізнався, що в «Геркулесі» ставки вищі. Піду до них за кур'єра. Ось тобі чесне, благородне слово — піду!

Увечері Остап знову викликав до себе Берлагу.

— На коліна! — викрикнув він голосом Миколи Першого, як тільки побачив бухгалтера.

І все ж їхня розмова мала дружній характер і тривала дві години. Після цього Остап наказав подати наступного ранку «Антилопу» до під'їзду «Геркулеса».