Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Дванадцять стільців. Золоте теля

— Ага! Невелика чорна борідка? Так-так! Пальто із смушевим коміром? Розумію. Цей стілець з богадільні. Куплений сьогодні вранці за три карбованці.

— Та ви заждіть…

І Іполит Матвійович розказав головному концесіонерові про всі підлоти панотця Федора. Остап спохмурнів.

— Кисла справа, — сказав він, — печера Лейхтвейса. Таємничий суперник. Його треба випередити, а морду йому ми завжди помацати встигнемо.

Поки друзі закушували в пивній «Стенька Разін» і Остап добував відомості, в якому домі був раніше житловідділ і яка установа міститься в ньому тепер, день кінчився.

Золоті битюги знов стали коричневими. Діамантові краплі холоділи на льоту і падали із дзвоном на землю. У пивних і ресторані «Фенікс» пиво піднялося в ціні: настав вечір. На Великій Пушкінській засвітились електричні лампи і, повертаючись додому з першої весняної прогулянки з барабанним тупотом пройшов загін піонерів.

Тигри, перемоги і кобри губплану таємничо світилися під місяцем, що входив у місто.

Ідучи додому з примовклим раптом Остапом, Іполит Матвійович подивився на губпланівських тигрів і кобр. За його часів тут містилася губернська земська управа, і громадяни дуже пишалися кобрами, вважаючи їх за старгородську славну пам'ятку.

«Найду», — подумав Іполит Матвійович, вдивляючись у гіпсову перемогу.

Тигри лагідно вимахували хвостами, кобри радісно скорочувались, і душа Іполита Матвійовича сповнилася певністю.


Розділ X

Слюсар, папуга і ворожка

Будинок № 7 у Перелешинськім провулку не належав до найкращих будівель Старгорода. Два його поверхи, побудовані в стилі Другої імперії, були оздоблені побитими левиними мордами, надзвичайно подібними до обличчя відомого в свій час письменника Арцибашева. Арцибашевських лиць було рівно вісім, відповідно до числа вікон, що виходили в провулок. Містилися ці левині пики у віконних ключах.

Були на будинку ще дві прикраси, але вже суто комерційного характеру. По один бік висіла лазурна вивіска:

ОДЕСЬКА БУБЛИЧНА АРТІЛЬ

МОСКОВСЬКІ БАРАНКИ

На вивісці було намальовано молодика у галстуку й коротких французьких брюках. Він держав в одній вивернутій руці казковий ріг достатків, звідки лавиною спадали охряні московські баранки, що продавалися на випадок попиту і за одеські бублики. До того ж молодик похітливо всміхався. По другий бік пакувальна контора «Швидкоупак» повідомляла про себе шановних громадян-замовників чорною вивіскою з круглими золотими буквами.

Дарма що різниця у вивісках і величині оборотного капіталу була разюча, обидва ці різнорідні підприємства провадили одну справу: спекулювали мануфактурою всіх гатунків — грубошерстою, тонкошерстою, бавовняною, а коли траплявся шовк гарних кольорів і візерунків, то й шовком.

Пройшовши ворота, залиті тунельним мороком і водою, і повернувши праворуч у двір з цементним колодязем, можна було побачити двоє дверей без ґанків, що виходили просто на гостре каміння двору. Дощечка тьмяної міді з вирізьбленим на ній писаними літерами прізвищем:

В. М. Полєсов

містилася на правих дверях. Ліві двері мали біленьку бляшанку:

МОДИ І КАПЕЛЮХИ

Це теж було лише про людське око.

Усередині майстерні мод і капелюхів не було ні спартрі, ні оздоби, ні безголових манекенів з офіцерською виправкою, ні головатих болванок для елегантних дамських капелюшків. Замість усієї цієї мішури в трикімнатній квартирі жив непорочно білий папуга в червоних спідніх. Папугу обсіли блохи, але поскаржитись він нікому не міг, бо не говорив людським голосом. Цілими днями папуга гриз насіння і спльовував лушпайки на килим крізь грати баштової клітки. Йому бракувало тільки гармоніки і нових із присвистом калош, щоб бути подібним до підпилого кустаря-одинака. На вікнах коливалися темні коричневі завіски з блямбами. У квартирі переважали темно-коричневі тони. Над піаніно висіла репродукція з картини Бекліна «Острів мертвих» у рамі фантазі темно-зеленого полірованого дуба, під склом. Один ріг скла давно вилетів, і оголена частина картини була так засиджена мухами, що зовсім зливалася з рамою. Що діялося в цій частині острова мертвих — дізнатися було вже неможливо.

У спальні на ліжку сиділа сама хазяйка і, спираючись ліктями на восьмикутний столик, застелений нечистою скатертиною рішельє, розкладала карти. Перед нею сиділа вдова Грицацуєва в пухнастій шалі.

— Мушу вас попередити, дівчино, що я за сеанс менше як п'ятдесят копійок не беру, — сказала хазяйка.

Вдова, що не знала перешкод у жадобі відшукати нового чоловіка, погодилась платити зазначену ціну.

Попередня
-= 23 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!