Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Дванадцять стільців. Золоте теля


Архіваріус з любов'ю почав розгладжувати пачку зелених корінців і заходився розшукувати там потрібні ордери. Коробейников одібрав п'ять штук. Один ордер на десять стільців, два — по одному стільцю, один — на круглий стіл і один — на гобелен «Пастушка».

— Будь ласка. Все як слід. Де що стоїть — усе відомо. На корінцях усі адреси прописані і власноручний підпис одержувача. Отже, ніхто, на випадок чого, не одкараскається. Може, хочете генеральші Попової гарнітур? Дуже гарний. Теж гамбсівська робота.

Але Остап, під впливом любові виключно до батьків, схопив ордери, засунув їх аж на дно бічної кишені, а від генеральшиного гарнітура відмовився.

— Можна розписочку писати? — запитав архіваріус, ловко вигинаючись.

— Можна, — люб'язно сказав Бендер, — пишіть, борець за ідею.

— Так я вже напишу.

— Катайте!

Перейшли до першої кімнати. Коробейников каліграфічним почерком написав розписку і, усміхаючись, передав її гостеві. Головний концесіонер надзвичайно шанобливо взяв папірець двома пальцями правої руки і поклав його в ту саму кишеню, де вже лежали дорогоцінні ордери.

— Ну, бувайте, — сказав він, примружившись, — я вам, здається, завдав чимало турбот. Не смію більше заважати вам своєю присутністю. Вашу руку, управителю канцелярії.

Ошелешений архіваріус в'яло потис подану йому руку.

— Бувайте, — повторив Остап. Він рушив до виходу.

Коробейников нічого не зрозумів. Він навіть глянув на стіл, чи не залишив там гість грошей, але й на столі грошей не було. Тоді архіваріус дуже тихо спитав:

— А гроші?

— Які гроші? — сказав Остап, одчиняючи двері. — Ви, здається, запитали про якісь гроші?

— Аякже ж! За меблі! За ордери!

— Голубе, — проспівав Остап, — їй-богу, клянусь честю небіжчика батька. Рада б душа, та нема, забув взяти з поточного рахунку…

Дідок затремтів і витяг наперед недолугу свою лапку, намагаючись затримати нічного відвідувача.

— Тихше, дурню, — сказав Остап грізно, — говорять тобі не китайською мовою — завтра, значить завтра. Ну, бувайте! Пишіть листи!..

Двері з тріском зачинились. Коробейников знову відчинив їх і вибіг на вулицю, але Остапа вже не було. Він швидко йшов повз міст. Локомотив, що проїздив через віадук, освітив його своїми вогнями і оклубив димом.

— Крига скресла! — закричав Остап машиністові. — Крига скресла, панове присяжні засідателі!

Машиніст недочув, махнув рукою, колеса машини дужче засмикали стальні лікті кривошипів, і паровоз помчав далі.

Коробейников постояв на лютому вітрі хвилини зо дві і, гидко лихословлячи, повернув до свого будиночка. Нестерпна гіркота огорнула його. Він стаз посеред кімнати і почав шалено штурхати ногою стіл. Підстрибувала попільничка, зроблена на манір калоші з червоним написом «Треугольник», і склянка цокнулася з карафкою.

Ще ніколи Варфоломій Коробейников не був так підло обдурений. Він міг обдурити кого завгодно, але тут його ошукали з такою геніальною простотою, що він довго ще стояв, калатаючи по товстих ніжках обіднього столу.

Коробейникова на Гусищі звали Варфоломійовичем. Звертались до нього тільки в крайній потребі. Варфоломійович брав у заклад речі і визначав людожерські проценти. Він жив з цього уже кілька років і ще ні разу не попався. А тепер він прогорав на кращій своїй комерційній справі, від якої сподівався великих баришів і забезпеченої старості

— Жартуєте?! — скрикнув він, згадавши пропащі ордери. — Тепер гроші тільки наперед. І як же це так я маху дав? Своїми руками віддав горіховий гарнітур для вітальні!.. Самому гобеленові «Пастушка» ціни не скласти! Ручна робота!..

Дзвінок «прошу крутити» давно вже крутила чиясь непевна рука, і не встиг Варфоломійович згадати, що вхідні двері зостались одчинені, я у передпоої щось важко гуркнуло, і голос людини, що заблукала в лабіринті шаф, благально гукнув:

— Куди тут зайти?

Варфоломійович вийшов у передпокій, потяг до себе чиєсь пальто (на дотик — драп) і ввів до їдальні панотця Федора.

— Великодушно пробачте, — сказав панотець Федір.

Через десять хвилин взаємних недомовок і хитрощів з'ясувалося, що громадянин Коробейников справді має деякі відомості про меблі Вороб'янінова, а панотець Федір не відмовляється за ці відомості заплатити. Крім того, на превелику втіху архіваріуса, виявилося, що відвідувач рідний брат колишнього предводителя і палко бажає зберегти про нього пам'ять, придбавши горіховий гарнітур для вітальні. З цим гарнітуром у брата Вороб'янінова були пов'язані найтепліші спогади юнацтва.

Варфоломійович запросив сто карбованців. Пам'ять брата відвідувач розцінював куди нижче, карбованців на тридцять. Погодились на п'ятдесяти.

Попередня
-= 30 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!