Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Дванадцять стільців. Золоте теля

Угледівши своїх комерційних ворогів, Безенчук одчайдушно махнув рукою, зупинився і зашепотів услід Вороб'янінову:

— Уважу за тридцять два кербелі.

Іполит Матвійович поморщився і прискорив ходу.

— Можна в кредит, — додав Безенчук.

А троє власників «Німфи», не говорили нічого. Мовчки вони рушили слідом за Вороб'яніновим, раз у раз знімаючи картузи і ввічливо вклоняючись.

Розгніваний до краю дурним приставанням майстрів, Іполит Матвійович швидше, аніж звичайно, вибіг на ґанок, роздратовано витер об східці багнюку і, відчуваючи непереможний напад апетиту, ввійшов у сіни. Назустріч йому з кімнати вийшов червоний як жар священик церкви Фрола і Лавра, панотець Федір. Підібравши правою рукою рясу і не помічаючи Іполита Матвійовича, панотець Федір помчав до виходу.

Тут Іполит Матвійович помітив надмірну чистоту, новий, разючий безлад нерясної меблі і відчув лоскоти в носі від сильного запаху медикаментів. У першій кімнаті Іполита Матвійовича стріла сусідка, агрономша Кузнецова. Вона зашепотіла і замахала руками:

— Їй гірше, вона щойно сповідалась. Не грюкайте чобітьми.

— Я не грюкаю, — покірно відказав Іполит Матвійович. — Що ж таке сталося?

Мадам Кузнецова закопилила губи і показала рукою на двері другої кімнати.

— Жахливий серцевий напад.

І, повторюючи явно чужі слова, що сподобались їй своєю значущістю, додала:

— Не виключена можливість смертельного кінця. Я сьогодні цілісінький день на ногах. Приходжу вранці по м'ясорубку, дивлюсь — двері відчинено, в кухні нікого, в Цій кімнаті теж, ну, думаю, пішла, мабуть, Клавдія Іванівна по борошно на паску. Вона нещодавно збиралася. Борошно тепер, самі знаєте, як не купиш заздалегідь…

Мадам Кузнецова довго іще розповідала б про борошно, про дорожнечу і про те, як вона найшла Клавдію Іванівну, яка лежала біля кахельної грубки в зовсім мертвотному стані, але стогони з сусідньої кімнати боляче вразили слух Іполита Матвійовича. Він швидко перехрестився трохи затерплою рукою і пройшов до тещиної кімнати.


Розділ II

Смерть мадам Пєтухової

Клавдія Іванівна лежала на спині, підклавши одну руку під голову. Голова її була в чепчику інтенсивно абрикосового кольору, що був в якійсь моді якогось року, коли дами носили «шантеклер» і тільки починали танцювати аргентінський танок танго.

Обличчя Клавдії Іванівни було урочисте, але на ньому не було жодного виразу. Очі дивились у стелю.

— Клавдіє Іванівно! — гукнув Вороб'янінов.

Теща швидко заворушила губами, але, замість звичних для вуха Іполита Матвійовича трубних звуків, він почув стогін, тихий, тонкий і такий жалісний, що серце йому тьохнуло. Блискуча сльоза несподівано швидко викотилася з ока і, наче ртуть, ковзнула по обличчю.

— Клавдіє Іванівно, — повторив Вороб'янінов, — що з вами?

Але на це знову ні слова. Стара заплющила очі і ледь перехилилась набік.

До кімнати тихо увійшла агрономша і повела його за руку, мов хлопчика, якого ведуть умиватися.

— Вона заснула. Лікар звелів її не турбувати. Ви, голубе, от що — підіть-но до аптеки. Нате квитанцію і довідайтесь, почім пузирі на лід.

Іполит Матвійович у всьому скорився мадам Кузнецовій, відчуваючи її незаперечну вищість у таких справах.

До аптеки бігти було далеко. Немов гімназист, затиснувши в кулаці рецепт, Іполит Матвійович поквапно вийшов на вулицю.

Було вже темно. На фоні мерхлої зорі видніла худорлява фігурка трунних справ майстра Безенчука, — прихилившись до ялинових воріт, він закусював хлібом з цибулею. Тут же поруч сиділи навпочіпки три «німфи» і, облизуючи ложки, їли з чавунного горщечка гречану кашу. Угледівши Іполита Матвійовича, майстри виструнчились, наче солдати. Безенчук образливо знизав плечима і, простягти руку в напрямі конкурентів, пробурмотів:

— Плутаються, туди їх у гойдалку, під ногами.


Посеред Старопанського майдану, біля бюстика поета Жуковського з вирізьбленим на цоколі написом: «Поэзия есть бог в святых мечтах земли», точилися жваві розмови, викликані звісткою про тяжку хворобу Клавдії Іванівни. Загальна думка присутніх тут городян сходилася на тому, що «всі там будемо» і що «бог дав, бог і взяв».

Перукар «П'єр і Костянтин», — а втім, він охоче обзивався на ім'я «Андрій Іванович», — і тут не проминув нагоди виявити свої знання в медичній галузі, почерпнуті з московського журналу «Огонек».

— Сучасна наука, — говорив Андрій Іванович, — дійшла неможливого. Візьміть, скажімо, у клієнта прищик на підборідді вискочив. Колись до зараження крові доходило, а тепер у Москві, кажуть, — не знаю, чи правда цьому, чи ні, — на кожного клієнта окремий стерилізований помазок.

Попередня
-= 4 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!