Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Дванадцять стільців. Золоте теля

— От тобі міліція! От тобі дорожнеча стільців для трудящих усіх країн! От тобі нічні прогулянки до дівчат! От тобі сивина в бороду! От тобі біс у ребро!

Іполит Матвійович за весь час екзекуції не зронив жодного звуку.

Збоку могло видатись, що шанобливий син розмовляє з батьком, тільки батько занадто жваво трясе головою.

— Ну, тепер геть з-перед моїх очей!

Остап повернув спину до директора підприємства і почав дивитися в аукціонний зал. За хвилину він оглянувся. Іполит Матвійович все ще стояв позаду виструнчившись.

— О, то ви ще тут, душа товариства? Геть! Ну?

— Това-аришу Бендер, — благально мовив Вороб'янінов. — Товаришу Бендер!

— Іди! Іди! І до Іванопуло не приходь! Вижену!

— Това-аришу Бендер!

Остап не оглянувся. У залі сталася подія, яка так зацікавила Бендера, що він прочинив двері і почав прислухатися.

— Все пропало! — пробурмотів він.

— Що пропало? — запобігливо спитав Вороб'янінов.

— Стільці окремо продають, от що. Може, хочете придбати? Будь ласка. Я вас не держу. Тільки навряд чи пустять вас. Та й грошей у вас, здається, не густо.

А тим часом в аукціонному залі відбувалось ось що: аукціоніст, відчувши, що вибити з публіки двісті карбованців одразу не вдасться (надто велика сума для дрібноти, що залишилася в залі), вирішив добути ці двісті карбованців шматками. Стільці знову пішли в торг, але уже розбиті на партії.

— Чотири стільці з палацу. Горіхові. М'які. Роботи Гамбса. Тридцять карбованців. Хто більше?

До Остапа швидко повернула вся його рішучість і холоднокровність.

— Ну, ви, дамський улюбленець, стійте тут і нікуди не рипайтесь. Я за п'ять хвилин прийду. А ви тут дивіться, хто і що. Щоб жоден стілець не втік.

У голові Бендера склався план, єдино можливий за тих тяжких умов, в яких вони опинилися.

Він вибіг на Петровку, попрямував до найближчого асфальтового казана і розпочав ділову розмову з безпритульними.

Він, як і обіцяв, вернув до Іполита Матвійовича через п'ять хвилин. Безпритульні стояли напоготові біля входу в аукціон.

— Продають, продають, — зашепотів Іполит Матвійович. — чотири і два уже продали.

— Це ви удружили, — сказав Остап, — радійте. У руках все було, розумієте — в руках. Та хіба ви можете це зрозуміти?

У залі лунав скрипучий голос, дарований від природи самим тільки аукціоністам, круп'є і склярам.

— З половиною, ліворуч. Три. Ще один стілець із палацу. Горіховий. Цілком справний. З половиною, прямо. Раз — з половиною, прямо.

Три стільці були продані поодинці. Аукціоніст оголосив продаж останнього стільця. Злоба душила Остапа. Він знову напався на Вороб'янінова. Образливі репліки його були сповнені гіркоти. Хто знає, до чого дійшов би Остап у своїх сатиричних вправах, якби його не урвав мужчина в костюмі лодзінських коричневих тонів, швидко підійшовши до них. Він розмахував пухкими руками, нахилявся, підскакував і відскакував, наче грав у теніс.

— А скажіть, — поквапно запитав він Остапа, — тут справді аукціон? Так? Аукціон? І тут справді продають речі? Чудово!

Незнайомий одскочив, і на обличчі його заграло безліч усмішок.

— Тут справді продають речі? І справді можна дешево купити? Високий клас! Дуже, дуже! Ах!..

Незнайомий, вихиляючись товстенькими стегнами, промчав у зал повз приголомшених концесіонерів і так швидко купив останній стілець, що Вороб'янінов тільки крякнув. Незнайомий з квитанцією в руках підбіг до прилавка видачі.

— А скажіть, стілець можна зараз узяти? Чудово! Ах!.. Ах!..

Без угаву мекаючи і весь час перебуваючи в русі, незнайомий навантажив стілець на візника і помчав. Слідом за ним біг безпритульний.

Поволі розійшлись і роз'їхались усі нові володарі стільців. За ними мчали неповнолітні агенти Остапа. Пішов і він сам. Іполит Матвійович боязко ішов позад нього. Сьогоднішній день видавався йому сном. Все сталося швидко і зовсім не так, як гадалося.

На Сивцевому Вражку святкували весну роялі, мандоліни і гармоніки. Вікна були розчинені навстіж. Квітники в глиняних горщиках товпились на підвіконнях. Огрядний чоловік, з розхристаними волохатими грудьми, в підтяжках, стояв біля вікна і спрагло співав. Вздовж стіни повагом пробирався кіт. У продуктових ятках палали гасові лампочки.

Біля рожевого будиночка прогулювався Коля. Угледівши Остапа, що йшов попереду, він ґречно йому уклонився і підійшов до Вороб'янінова. Іполит Матвійович щиро привітав його. Коля, однак, не гаяв часу.

— Добрий вечір, — рішуче сказав він і, не в силі стриматись, ударив Іполита Матвійовича в ухо.

Водночас Коля виголосив досить ницу, на думку свідка цієї сцени Остапа, фразу:

Попередня
-= 63 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!