Слава ЗСУ!

А художник подивився на мене своїми блакитними очима, такими добрими і щирими, що я навіть злякалася. Може й не варто було так Гарячкуватися?

- Бачте, ви можете говорити, що хочете, - я не ображуся. Чесно не ображуся, - він посміхнувся, відкривши свої білосніжні зуби. - Справа в тому, що мистецтво, особливо в нашій країні, завжди страждало, від поглядів кривих очей, а точніше, - є речі, набагато важливіше матеріальних, ось наприклад, як моя картина, а люди - бачать лише матеріальне. - Пхх .... - він потер лоба, розосереджено і втомлено.

- Я незрозуміла, - вказавши на картину, продовжила, - Вона ж, м'яко кажучи, бездарна. Вона негарна!

- А що, для вас, краса? Чи знаєте Ви, чому наш світ жахливий?

Знову він почав скакати від теми до теми - це починало дратувати.

- Краса, вона на те й краса, що її видно. Її можуть усі бачити і оцінювати. Ваша ж таки картина, просто марна трата часу і фарб, думаю навіть дуже задорогих.

- Гроші для мене не мають значення, - промовив Він, розчаровано дивлячись мені у вічі.

- Це безглуздо! Найважливіші речі у цьому світі - гроші, любов, і ще раз гроші!

- Все, що існує у цьому світі, підкоряється невидимим для нас законам, у тому числі і любов, - це наслідок певних процесів в організмі і психіці людини. Про гроші ... я вже все сказав.

Небо зовсім посвітлішало, і хмари помчали геть.

Я стояла та мовчала.

- Я мав на увазі, що багато речей, що оточують нас - це всього лише наслідок чогось , притому - це каламутне дзеркало, щільно ховаючє правду. Неважливо яку. Логіки певних людей, яку перейняли багато наших сучасників чи наслідок певних фізичних законів, але цей світ - викривлене дзеркало брехні, не більше та й не менше. Ось, наприклад Ви...

- Що, я? Я тут причому?!

- Ви - свиня, - сказав Він, не виказуючи жодних емоцій.

- Це я свиня ?! Ви що собі дозволяєте? Сам Ти свиня! Я важу 50 кілограм! На себе подивися, - але сама розуміла, що дивитися нікуди, - Він був прекрасний і тілом та обличчям.

На одну мить, мені захотілося піти з високо піднятою головою, але ноги тримали мене на місці.

- Зараз, прошу - почекайте тут, - Він вимовив, не видаючи ні краплі своїх емоцій, і відправився в свою підвальну майстерню.

- Бездарний криса, - пискнула я йому в слід, але Він не почув.

Передімною стояла ненависна мені картина, а з недавнього часу, просто гіперненавіста мені. Але вона, все ж таки, була особливою, як ніби кожен її колір видавав кілька спектрів і відтінків, немов була якоюсь - рідкокристалічною проекцією. Незвичайна, не така як всі, - саме за це я її і ненавиділа.

Художник вийшов з майстерні, несучи з собою якесь матове скло, дуже тонке, і гарне, як кришталь. Мовчки, вставив його в раму, поверх полотна картини і повернув її до мене.

З картини на мене дивилася свиня.

Я була ошелешена. У моєму одязі, з моєю сумкою, в картині, немов у дзеркалі, стояла свиня. Рот її був вимазаний якимось брудом, лапи теж в якомусь лайні. Я стояла і дивилася на картину, і кожен мій рух, з точністю до зображення в дзеркалі, повторювала за мною і вона, - свиня. Очі Маленькі, дурні і незрячі. Я дивилася їй у вічі, а вона в очі мені.