Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Дві реальності

 Дві реальності У Душі, й обмежена візуальним…

Rayan Riener

«Немає чіткої межі, між реальністю і вигадкою. Але є чітка межа між недалекими людьми і мрійниками».

Цей напис я прочитала під яскравою картиною, в барвистих тонах, писаної переливчастим блиском фарб. Картина ж ця, - була однією з багатьох творів художників-початківців виставленої у цій галереї. Галереї, в наш час, в нашому місті, однією з найпопулярніших, можливо, навіть найпопулярнішої в Європі. Але хто знає? Я підійшла впритул до полотна. Яскраві фарби все переливалися і переливалися, але зрозуміти, що там, намальовано було абсолютно неможливо.

- Що за дурниці? - Обурилася я вголос.

Люди ходили по галереї з боку в бік, поглядаючи на цю картину, але не знаходили образу - та йшли далі, де були розміщені більш зрозумілі символи. Я ж таки, в ступорі, стояла і дивилася на цю картину, і нічого, з точністю до абсолютності, не могла розібрати.

- Що за дурня?! - Повторила я, мало не викрикуючи.

Але картина мене заінтригувала, і я не могла цього заперечувати. Цікаво, хто її намалював?

Піднявши підборіддя, я вирушила оглядати інші експонати, залишивши цю дивну картину на самоті, незрозумілою, і думаю, - непотрібною тут зовсім.

Минуло це літо, настала осінь. Почали йти дощі, і я кутаючись у френч, йшла на роботу. Був ранній ранок, і дощ, що було не дуже приємно. Осіннє змертвліве листя, падало на мою прозору парасолю і злизувалися додолу разом зі струмками холодної дощової води. Я йшла повільно, не поспішаючи. На роботу я завжди приходила раніше.

Через хвилин десять ходи, показалося сонце. Погода почала змінюватися. Втім, як і зазвичай, вона була дуже мінлива, як і всі дівчата, посміхнувшись, подумала я.

Зупинившись, почала закривати парасольку, і ховати її у сумку. І саме у цей момент на, скажімо так, «Вулиці Митців» у нашому незвичайному місті, почалися з'являтися картини. Їх виносили молоді, старі і середнього віку художники, адже на цій вулиці, в підвалах під столітніми будинками, і розташовувалися їхні майстерні.

Я не поважала їх, адже більшість з них - були самоучками: «чого вони можуть досягти в житті?» - Міркувала я.

- Нічого, - відповіла сама собі вголос.

Саме у цей момент, я і побачила молодого художника, Він якраз виходив зі своєї майстерні. Під рукою полотно у рамі, підійшов до тротуару і почав розставляти мольберт.

Я здивувалася. Він виніс ту саму картину! Саме ту саму бездарну роботу, що я бачила на виставці влітку.

Подивилася на годинник, - до початку роботи ще ціла година. Тому я і вирішила підійти до бездарного майстра і висловити «все», що я думаю про його, так званий, талант.

- Здрастуйте, - підійшла я до нього, і кисло посміхнулася.

Я навіть трохи охолола, адже риси його обличчя, були більш ніж гарними. Але, всерівно я не знайомитися прийшла, так що, він відповів:

- Так, здрастуйте, - в цей момент, він відволікся від установки інших своїх картин.

- Знаєте, минулого літа, я бачила вашу роботу на виставці. У дуже «пристойному» місці, навіть занадто пристойному для вашої картини ...

Запал все вщухав.

Попередня
-= 1 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!