Слава ЗСУ!

На галявинці тепер височів випуклий горбик свіжої глини, оточений по краях майже метровою канавою.

Лікар перший глянув на товаришів. Вони повільно підвелися, машинально обтрусили рештки рослин і нитки павутиння з комбінезонів. Потім, ніби змовившись, рушили назад тією самою дорогою, якою прийшли сюди.

Рів, дерева й ряди щогл залишилися далеко позаду, й вони наближалися вже до середини схилу, над яким мерехтів дзеркальний купол, коли Інженер сказав:

— А може, це все-таки тільки тварини?

— А ми хто? — у тон йому луною відгукнувся Лікар.

— Ні, я гадаю…

— Ви бачили, хто сидів у цьому обертовому колесі?

— Я взагалі не помітив, чи там хтось був, — відповів Фізик.

— Був. Аякже! Те, що в центрі, — щось на зразок гондоли. Поверхня полірована, але трохи пропускає світло. Ти звернув увагу? — обернувся Координатор до Лікаря.

— Так. Тільки я не певен, що…

— Тобто волієш не бути певним?

— Так.

Вони йшли далі. Мовчки поминули пасмо найвищих пагорбів, уже по другий бік струмка, і, побачивши осяйні дис» ки, які котилися до наступного гаю, залягли.

— У наших комбінезонів удалий колір, — сказав Хімік, коли вони підвелися й рушили далі.

— А все-таки це дивно, що нас досі не помітили, — зауважив Інженер.

Координатор, який досі мовчав, раптом зупинився.

— Нижній канал АР не пошкоджений, правда, Генрику?

— Так, він цілий. А в чому річ?

— Реактор має резерв. Можна б спустити трохи розчину.

— Хоч двадцять літрів! — сказав Інженер, і обличчя його освітила зла усмішка.

— Не розумію! — озвався Лікар.

— Вони хочуть спустити розчин збагаченого урану, щоб зарядити випромінювач, — пояснив Фізик.

— Уран?! — Лікар зблід. — Сподіваюся, ви не думаєте…

— Ми нічого не думаємо, — відповів Координатор. — З тієї хвилин, .як я побачив це, я взагалі перестав думати. Думати будемо опісля. А зараз…

— Увага! — крикнув Хімік.

Осяйне колесо промчало повз них і вже почало маліти, та раптом загальмувало й, описавши велику дугу, знову наближалося до них. П’ять стволів піднялися над поверхнею, маленькі, наче іграшкові пістолетики, в порівнянні з колосом, який своїм сліпучим блиском затулив півнеба. Зненацька диск зупинився, вібруючий звук посилився, відтак ослаб, щось оберталося дедалі повільніше, очам людей нараз відкрився розложистий багатокутник, ажурна конструкція, яка почала хилитися на бік, немовби от-от мала упасти, але її вчасно підперли дві викинуті навскоси лапи. З центральної гондоли, яка втратила дзеркальний блиск, вилізло щось невелике, кошлате, темне й, блискавично перебираючи кінцівками, з’єднаними складчастою перепонкою, зсунулося по похилій дірчатій рейці, зіскочило на грунт і, припавши до нього, поповзло до людей.

Майже водночас гондола розкрилася зразу на всі боки, мов чаша квітки, і велике блискуче тіло з’їхало вниз на чомусь овальному й товстому, що моментально спласло й зникло.

Тоді величезне створіння, яке покинуло гондолу, поволі почало випростуватися на весь зріст. Люди впізнали його, хоч воно дивовижно змінилося — було вкрите блискучою, наче срібло, речовиною, що обвивала його спіральними витками знизу догори. Там, в облямованому чорним отворі, з’явилося маленьке, пласке обличчя.

Кошлата тварина, яка першою вискочила з колеса, що зупинилося, повзла до них спритно й швидко, не відриваючись від грунту. Лише тепер люди помітили, що вона тягла за собою щось схоже на величезний, розплющений, наче лопата, хвіст.

— Я стріляю, — тихо сказав Інженер і притис щоку до приклада.

— Ні! — крикнув Лікар.

«Зачекай», — хотів сказати Координатор, але Інженер уже натиснув спуск. Він цілився в тварину, яка повзла до них, і схибив; політ електричного заряду був невидимим, лочулося тільки слабке сичання. Інженер відпустив гачок, але пальця з нього не зняв. Створіння зі срібним полиском не зрушувалося з місця. Нараз воно зробило якийсь рух і… свиснуло. Принаймні так здалося людям.

Воно блискавично відірвалося від землі й одним стрибком пролетіло метрів із п’ять; приземлившись, зібгалося у велику кулю, наїжачилося, дивно розпухло, лопатистий хвіст розсунувся, став вертикально, розійшовся вгору й на боки, в його ввігнутій, як мушля, поверхні щось блідо блиснуло й попливло до людей, ніби гнане вітром.

— Вогонь! — заревів Координатор.

Вогненна кулька завбільшки з горіх плавно гойдалася в повітрі, звертаючи то в один, то в інший бік, але підпливала все ближче й ближче — люди вже чули її сичання, наче краплини води танцювали на розпеченій блясі. Всі відразу ж натиснули спуски своїх електрожекторів.