Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Елементал

— Чому саме в Америці? — спитав я.

— Бо Росія не пуп землі. Є такі, що стоять і над нею, пане Скот…тєлов, — він усе-таки не міг називати мене Скотом, а може, вже сам себе переконав у тому, що перед ним справдешній кацапчі, котрого треба втокмачити носом у лайно. — Тепер слухайте мене уважно, пане Скотєлов, дуже уважно мене слухайте. Бунтівний, як вони кажуть, генерал їздить на «Ниві», а не в якомусь броньованому суперджипі, як усі думають. Ті ж усі розповідають казки про його недоступний бункер, облаштований у підземеллях Ведено. Ви знаєте, чия резиденція була у Ведено?

— Шаміля, — сказав я. — Імама Шаміля.

— Того Шаміля, якого 1859 року росіяни взяли в полон. Того Шаміля, що начебто похований у Саудівській Аравії, у Медіні. Як ви гадаєте, пане Скотєлов, — призвичаював він мене до нового прізвища. — Як ви гадаєте — чи в Медіні спочиває прах Шаміля?

Я нічого не відповів, але Русланбекові й не потрібна була моя відповідь. Він просто поринув у пишномовність, за якою не швидко збагнеш, про що йдеться, як каже шеф відділу міжнародних кризових ситуацій. Той був набагато лаконічніший — обвів те Ведено червоним кружечком-нуликом, і до побачення. Мені такий стиль розмови більш до вподоби, інакше я теж міг розповісти, що в Суботові, де начебто похований «п’яний Богдан», також нема його праху, і не тому, що його викинули з могили поляки, а тому, що його ніколи там не ховали. Однак кацапчі Скотєлов не міг цього знати і мовчки лупав на Русланбека баранячими очима.

— Джип, бункер, охорона зі смертників, — вів той далі,— а тим часом генерал їздить на «Ниві» і сидить в халабуді-врем’янці, яка тільки й того, що обвішана зсередини килимами. І ходить, загримований, в охороні Масхадова у гості до росіян, начебто на переговори. Цікаво, правда ж? І його не можуть ніяк вполювати. Вибухає одна машина, друга, всі дороги встелені вибухівками, потім завербований фіскалами шакал потрапляє до генерала навіть у кухарі, а йому хоч би що.

Згадавши кухню, Русланбек підсідає до столика і наливає мені коньяку. Перфектна річ — і натяку на підробку. Тут усе справдешнє: якщо вже коньяк — то коньяк, якщо паспорт — то паспорт. Про фальсифікат і мови нема.

— Більше того, — каже він, — генерал навіть виїздить за кордон, виступає там перед публікою. І тут починаються збіги обставин. Дуже дрібненькі збіги, яких ніхто не помічає. Вони дуже тонкі,— Русланбек так приплющує очі, наче тими щілинками показує, які тонкі ці збіги обставин. — Американці поплескують по плечу генерала і дарують йому супутниковий телефон «Інмарсат». Потім через якийсь час Клінтон, цей симпатичний демократ з незнищенною усмішкою, на весь світ заявляє, що в Чечні ллється марна кров… що там усе можна владнати… дуже малою кров’ю.

— Фігуральний вислів, — вставляю і я словечко, розслабившись після коньяку, який вступає у кров, починаючи ще з язика. Мені хочеться навіть додати, що в цьому світі немає особливих мудреців, котрі б знали істину, і змагання між ними тільки й полягає у фігуральності вислову. Інакше не може й бути у світі, де всі пристають з однаковою готовністю і до думки, що слово — Бог, і до тієї, що слово — полова.

— Ні, це не фігуральний вислів, — каже Русланбек. — Це те, що дало підстави генеральному прокуророві Ічкерії подати на Клінтона в суд. Він звернувся до Міжнародного суду ООН у Гаазі із звинуваченням Клінтона у підбурюванні росіян до кровопролитних дій. Бо скажіть мені, пане Скотєлов, може, ви знаєте: яка це кров маленька, а яка велика? Це що — коньяк, який можна налити у більшу і меншу чарку?

Попередня
-= 36 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous11138 31.10.2014

ненайкращий твір мого улюбленого автора


Додати коментар