Слава ЗСУ!

— Ну тцо ж, гаразд,— розгублено сказав Роран.— Мабуть, тепер ми побачимось аж за кілька місяців.

— Я впевнений, що цей час мине дуже швидко,— відповів Ерагон.— Будь обережний та швидше вертайся додому.

Вігі обійняв Рорана й вийшов. Хорст усе ще стовбичив на вулиці. Відчуваючи, як той за ним спостерігає, Ерагон удавано рішуче закрокував вулицею — геть з Карвахола. А коли кузня зникла з поля зору, юнак шмигнув за якийсь будинок і крадькома повернувся до села.

Обережно, прислухаючись до найменшого звуку, Ерагон обстежив кожну вулицю. Подумки хлопець шкодував, що залишив свій лук на фермі. Так Ерагон нишпорив по Карвахолу уникаючи людей, аж поки не став свідком випадкової розмови. Він мав гострий слух, проте ледь розрізняв слова, що долинали зза рогу одного з будинків.

— Коли це сталося? — сичав вкрадливий го

лос, паче масло на сковорідці. У ньому вчувалася

придушена зміїна злість, від якої волосся на го

лові ставало дибки. Йому ледь чутно відповіли.

\

112

«Та це ж Слоунів голос!» — упізнав юнак м'ясника, подумки пообіцявши при нагоді обов'язково натовкти йому пику.

Раптом озвався третій голос. Він був глибокий і гугнявий, викликаючи в уяві бридку гнилизну, плісняву та інші гидкі речі, про які ліпше не згадувати:

— А ви впевнені? Бо буде дуже прикро, якщо

ви помилились. Це було б дужедуже... неприємно.

Ерагон аж здригнувся, уявивши, що ці люди можуть зробити. Цікаво, чи здатен хтось інший, окрім слуг імперії, так погрожувати? Певно, що ні, але той, хто підкинув це яйце, має ще більшу владу.

— Так, я впевнений. Тоді камінь був у нього.

Я не брешу. Про це знає багато людей. Спитайте

в них.

Здається, Слоун ріеабияк перепудив. Він іще щось додав, але Ерагон не розчув, що саме.

— Люди не надто охочі до... співпраці,— глуз

ливо озвався незнайомець.— Але те, що ви роз

повіли, нам допоможе. Ми вас не забудемо.

Жодних сумнівів щодо цього Ерагон не мав.

Слоун пробелькотів щось у відповідь, і Ерагон почув, як ті люди подались собі геть. Він визирнув зза рогу, аби все розгледіти. Посеред вулиці стовбичили дві високі постаті. Обидва незнайомці були вбрані в довгі чорні мантії, зпід яких визирали мечі в піхвах. Одяг вкривали якісь символи й майстерне гаптування

113

сріблом. їхні обличчя ховалися під глухими каптурами, а на руках були рукавички. Постаті незнайомців виглядали згорбленими, так, наче вони мали на спинах незручну поклажу.

Аби роздивитися краще, Ерагон висунувся трішки вперед. Один із чужинців пригнувся і з дивним рохканням глянув на свого приятеля. Обидва вони раптом озирнулися й присіли, ніби приготувавшись до стрибка. Ерагонові перехопило подих, він завмер від жаху. Парубок прикипів поглядом до вкритих каптурами облич. Якась дивна сила скувала його волю й не дала зрушити з місця. Подумки він скомандував сам собі: «Тікай!». І вже хотів був дременути, але не зміг... Чужинці вже прямували до хлопця нечутною ходою. Той знав, що його помітили. Обидві потвори наближалися, витягаючи мечі...

— Ерагоне! — пролунав раптом поруч крик.

Почувши своє ім'я, юнак аж підскочив від несподіванки. Незнайомці так само вклякли на місці. Здалеку до парубка мчав Бром. Тих двох старий ие міг бачити. Ерагон хотів попередити свого рятівника, але язик його не послухався.

— Ерагоне! — знову гукнув Бром.

Чужинці знову глянули на хлопця, потім роз

вернулися й зникли між будинками.

Ерагон упав на землю. Він тремтів, на його чолі виступив піт, а долоні стали липкими. Старий допоміг Ерагонові підвестися, подавши йому руку:

114

— Ти виглядаєш так, наче хворий. З тобою

все гаразд?

Сяктак оговтавшись, Ерагон ствердно кивнув. Він кліпав очима, роззираючись довкола:

— У мене просто запаморочилось у голові... але це вже минуло. Дивно, я не знаю, що це було.

— Усе буде добре,— сказав Бром,— але зараз тобі краще піти додому.

«Так, мені треба додому! — подумав парубок.—Я мушу бути на фермі раніше за них!» А вголос він мовив:

— Гадаю, ви маєте рацію. Я, мабуть, трохи

занедужав.

У такому разі, рідна домівка — це найкраще, що може для тебе бути. Звісно, йти туди далеченько, але коли дістанешся, то почуватимешся значно ліпше. Давай я проведу тебе до шляху.

Ерагон не заперечував, тож Бром узяв його під руку, й вони обидва пішли. Якийсь час було чутно лише порипування снігу під Бромовою палицею.

— Чому ви меріє розшукували? — нарешті спи

тав Ерагон.

Бром знизав плечима:

— Просто цікаво. Я дізнався, що ти тут, тож