Слава ЗСУ!

£ * * *

Коли вони дісталися Карвахола, надворі тількитільки почало стріти, але кузня була вже відчинена. Зсередини приємно віяло теплом. Біля горнила, в якому палахкотів вогонь, повільно роздував величезні міхи Балдор. Перед горном стояло чорне ковадло й окута залізом діжка з соляним розчином. На стінах було розвішане різноманітне ковальське знаряддя: велетенські щипці, обценьки, молотки різної форми, долота, напилки, рашпілі, різці, шматки заліза, призначені для кування, лещата, ножиці, мотики та лопати. Хорст із Демптопом стояли біля довгого столу.

108

Посміхаючись зпід розкішних рудих вусів, Демитон відійшов до хлопців:

— А, Роране! Радий, що ти прийшов. З но

вими жорнами я маю тепер більше роботи й сам

не впораюся. Ти готовий?

Роран підкинув торбу на плечі:

— Так. Коли вирушаємо?

— Спочатку мені треба залагодити кілька справ, але за годину ми вже будемо в дорозі.

Посмикуючи вуса, Демптоп звернувся, нарешті, й до Ерагопа, а той чогось зніяковів:

— А ти, мабуть, Ерагоп? Я міг би й тобі

запропонувати якусь роботу, але та, що в мене

була, уже дісталась Роранові. Можливо, пізніше,

чи не так?

Ерагоп силувано посміхнувся й потис мірошникові руку. Той був непоганою людиною й за інших обставин обов'язково б сподобався парубкові, але зараз ліпше б він узагалі не з'являвся в Карвахолі зі своєю роботою.

— Ну от і добре,— крекнув Демптоп. Далі він говорив уже тільки з Рораном, пояснюючи йому, як працює млин.

— Усе готове,— урвав їхню розмову Хорст, показуючи на стіл, де було звалено чималу купу втулок.— Можеш забрати їх, коли вирушатимеш.

Чоловіки потисли один одному руки, і Хорст

вийшов з кузні, жестом покликавши за собою

Ерагопа. н

109

Зацікавлений парубок вийшов надвір. Коваль, схрестивши руки, стояв на ґанку. Не озираючись, Ерагон кивнув головою в бік кузні:

— Що ви про нього думаєте?

— Непоганий чолов'яга. Роранові буде в нього добре,— прогримів Хорст. Потім задумливо струсив металеву стружку з фартуха й поклав свою велетенську руку Ерагонові на плече:

— Ти пригадуєш свою сварку зі Слоуном?

— Якщо ви про гроші за м'ясо, то я, звісно ж, не забув,—відповів Ерагон.

— Та ні, хлопче, я тобі довіряю. Я просто хотів би знати, чи той камінь іще й досі в тебе.

У Ерагона тьохнуло серце. «Чого ні з того ні з сього він про це питає? Невже хтось бачив Сапфіру?» — думав юнак, намагаючись не показувати свого хвилювання, а вголос сказав:

— Так, він у мене. А чому ви питаєте?

— Як повернешся додому, викинь його куди знаєш,— з притиском мовив Хорст.— Учора тут були двоє. Загадкові люди в чорному, озброєні мечами. Мороз ішов по шкірі від одного їхнього вигляду Вони всіх питали, чи не знаходив хто бува такого каменя, як у тебе. Та вони ще й досі тут. Усе нишпорять і випитують.

Ерагон зблід.

— Звісно, ніхто їм нічого не сказав, бо люди

не хочуть зайвих неприємностей. Але я знаю де

кого, хто міг би тебе виказати,— закінчив Хорст.

по

Ерагон аж заціпенів від жаху Вочевидь, той, хто закинув камінь на Хребет, таки вийшов на його слід. Або про Сапфіру дізналась імперія. Навіть не знати, що гірше. «Думай! Думай! — наказав сам собі хлопець.— Яйця вже немає. Знайти його неможливо. Але якщо вони знають про його існування, то можуть знати й про те, що сталося згодом... Можливо, Сапфіра вже зараз у небезпеці! Потрібна вся витримка, щоб не виказати себе». Сяктак оговтавшись, Ерагон нарешті сказав:

— Дякую, що попередили. А ви часом не зна

єте, де ті люди зараз?

Голос юнака ледь помітно тремтів.

— Я попередив тебе зовсім не задля того, щоб ти з ними зустрічався! Мерщій забирайся з Карвахола. Повертайся додому.

— Гаразд,— сказав Ерагон, аби заспокоїти коваля.— Якщо ви гадаєте, що так буде краще...

— Гадаю,— вже м'якше озвався Хорст.— Може, я й дарма гарячкую, але ті чужинці мені дуже не сподобались. Буде краще, коли ти пересидиш удома, доки вони не підуть геть. Я постараюсь зробити так, щоб вони не потрапили на вашу ферму, хоч і не певен, що мені пощастить.

Ерагон з вдячністю глянув на здорованя. Він шкодував, що не може розповісти про Сапфіру.

— Ну то я вже йду,— заквапився парубок.

Повернувшись до кузні, він попрощався з Рора

ном, міцно потиснувши братові руку

111

— Хіба ти не побудеш тут бодай ще тріш

ки? — здивувався той,

Ерагон сумно посміхнувся. Братове запитання його зворушило.

— Мені нічого тут робити, ти ж усе одно скоро підеш,— відповів він.