Слава ЗСУ!

Ерагон щосили смикнув Кадока і, розвернувшись, помчав назад, підганяючи коня.

— Сапфіро! — гукав юнак по дорозі.— Залишайся на землі. Я вже йду!

Він відчув, як та ледь-ледь озвалася. Наближаючись до дракона, Кадок шкопиртиув, тож Ерагон зістрибнув на землю й кинувся до Сапфіри.

Лук бив його по голові. Від нового пориву вітру юнак заточився й полетів сторч головою. Якийсь час його тягло по землі, але він примусив себе звестись на ноги і, не зважаючи на рани, почав просуватися крізь бурю до дракона.

Сапфіра лежала всього за три ярди від нього, але юнак не міг підійти ближче через лопотіння її крил. Вона намагалася їх скласти, та ураганний вітер був куди сильніший за дракона. Ерагон хотів був кинутись до одного з драконових крил. Парубок сподівався втримати його, але зненацька буря підхопила Сапфіру, і та перелетіла через хлопця. Шипи на її спині ледь не продірявили йому голову. Чіпляючись кігтями за землю, дракон з усієї сили опирався стихії, яка розлючено волокла його в смертоносне небо.

209

,^Нкі*^—

^—

І.

Вітер знову взявся за Сапфірині крила, але перш ніж та злетіла в повітря, Ерагон кинувся до її лівого крила. Воно нарешті зігнулося в суглобах, і Сапфірі вдалося його скласти, щільно підібгавши під себе. Тоді Ерагон перескочив через спину дракона й хотів схопитися за друге крило, аж раптом вітер задрав його вгору, скинувши хлопця на землю. Утім, юнак миттю скочив на ноги й знову вчепився за крило. Він щосили штовхав його, допомагаючи Сапфірі. Якийсь час вони вдвох завзято змагалися з вітром і врештірешт таки перемогли.

Ерагон сперся на Сапфіру, насилу переводячи подих.

— З тобою все гаразд? — озвався він, відчував

ючи, як та тремтить." (>:.

Сапфіра відповіла не одразу. м

— Гадаю... гадаю, що так,—сказала вона злякано.—Я нічого не зламала, але ж нічого не змогла й вдіяти через цей вітер. Я була така безпомі? чиа,— здригнувшись, дракон змовк.

— Не хвилюйся, усе вже позаду,— відповів на те Ерагон, стривожений поведінкою дракона. Роззирнувшись довкола, він помітив неподалік вірного Кадока, якому подумки наказав повертатися назад до Брома, а сам пересів на Сапфіру. Долаючи ураган, та повільно посунула вперед. Хлопець притулився до її спини й схилив голову.

210

— її не поранило? — гукнув крізь бурю Бром,

коли воні? нарешті дісталися до нього.

Ерагон заперечно похитав головою й зліз на землю. Кадок підбіг до свого господаря з тихим іржанням. Заспокоюючи коня, юнак погладив його по шиї, аж раптом Бром скинув руку в напрямку темної завіси дощу, яка насувалася на них суцільною стіною.

— Цього ще тільки не вистачало! — скрикнув

Ерагон, щільніше кутаючись у лахміття. Від не

сподіванки він аж скривився, коли злива, на

кривши мандрівників, почала шмагати крижани

ми батогами їхні знеможені тіла.

Блискавки вогняними списами пронизали небо, спалахуючи й миттєво зникаючи. За милю від мандрівників сині зигзаги розсікали височінь до самісінького обрію, а земля здригалася від ударів грому. Це була жахлива й водночас прекрасна картина, чия несамовита краса приховувала в собі небезпеку.

Розбурхана стихія ще довго не вщухала, але наприкінці дня гроза таки минула. Зза хмар знову з'явилася блакить, і сонце, що вже починало сідати, осяяло землю своїм величним блиском. Коли сонячні промені розфарбували хмари барвистими кольорами, усе навколо різко змінилося: яскраво освітлені предмети сягали своїм іншим боком глибокого затінку. Вони набули якоїсь дивовижної об'ємності, і кожна билинка

г 211 ■>

~л'

виглядала тепер монументально, наче мармурова колона. Звичайнісінькі речі стали понеземному красиві, й Ерагон почувався так, нібито потрапив усередину якоїсь картини.

Оновлена земля дихала свіжістю. Голови мандрівникам проясніли, повертаючи їм добрий гумор. Сапфіра потягнулась, вигнула шию й радісно заревла. Коні сахнулися вбік, але в Брома' та Ерагона її захват лише викликав посмішку.

Перед сутінками мандрівники влаштувалися?

на ніч у неглибокій западині. Надто знесилені,*

аби вправлятися на мечах, вони одразу ж поля*}

гали спати. ^

ІЗ ЯТВДІ

А^ Ж І оч ІТ*Д час гРози ім пощастило трохи

[^^^ наповнити водою свої шкіряні фляги,

^г^% уранці мандрівники випили з них ос

£ Ш танні краплі.

^. / — Сподіваюсь, ми йдемо у вірному

напрямку,— сказав Ерагон, закручуючи порожню флягу.— Бо якщо ми не дістанемось до Язуака сьогодні, нам доведеться кепсько.

— Я вже мандрував тут,— спокійно відповів Бром.— До ночі ми будемо в Язуаці.