Слава ЗСУ!

— Може, ви бачите щось таке, чого не бачу я? — гірко всміхнувся Ерагон.— Звідки ви знаєте, якщо все довкола однакове?

— Просто я орієнтуюсь не по тому, що на землі, а по зорях та сонцю. Вони не дадуть нам збитися з дорога. Ходімо! Пора вирушати. Годі шукати пригод там, де їх нема. Ми неодмінно дістанемось Язуака.

213

^—

Невдовзі Бромові слова таки справдились. Першою село помітила Сапфіра. Самі ж мандрівники побачили його, тобто якусь темну цятку на обрії, лише під кінець дня. Язуак був далеко, і тільки через те, що лежав на пласкій, наче таріль, рівнині, здавався таким досяжним. Уже ближче до нього мандрівники побачили й звивисту темну стрічку, яка зникала вдалині.

— Це річка Нінор,— показав на неї Бром.

— Якщо Сапфіра й далі залишатиметься поруч, її неодмінно побачать,— озвався Ерагон, зупинивши Кадока.— Може, їй краще сховатися, доки ми будемо в Язуаці?

— Бачиш отой річковий вигин? — сказав Бром, чухаючи підборіддя.— Нехай вона зачекає нас там. Це досить далеко від Язуака, тож піхто її не побачить, але водночас і досить близько, аби вона від нас не відстала. Ми пройдемо селом, зробимо все, що нам треба, а тоді зустрінемось із нею.

— Мені це не подобається,— сказала Сапфіра, почувши такий плай.— Мене дратує, що я маю весь час ховатися, наче який злочинець.

— Але ж ти знаєш, що буде тоді, коли нас викриють,—заперечив Ерагон.

Невдоволено буркнувши, дракон таки послухався й подався собі геть, полетівши низько над землею.

Тим часом обоє мандрівників бадьоро пішли до села, подумки смакуючи ту їжу й напої, що

, 214 >

чекали на них. Та коли вони наблизилися, довкола не було жодної живої душі. І лише дим тихо здіймався в небо з десятка димарів. Не змовляючись, Бром та Ерагон зупинилися перед першим будинком.

— Щось не чути собак,— зауважив Ерагон.

— Твоя правда,— тихо відповів Бром.

— Утім, це ще нічого не означає.

— Хтозна,— обережно мовив на це старий.

— Нас би вже мали давно побачити,— не вгавав юнак.

— Звісно.

— Чому ж тоді ніхто не виходить назустріч?

— Може, бояться,— примружив очі Бром.

— Може,— задумано згодився Ерагон.— А що, коли це пастка, і саме тут причаїлись разаки?

— Усе ОДЇІО нам потрібні харчі та вода,™ відповів старий.

— Є ще Нінор.

— Того замало.

— Ваша правда,— роззирнувся навсібіч Ерагон.— То що, заходимо?

— Так, але будьмо хитріші,— сказав Бром.— Це головний вхід у Язуак. Якщо на нас чекає засідка, то якраз уздовж цієї дороги. Ніхто не чекатиме, якщо ми з'явимося з іншого боку.

— Тоді варто об'їхати,— сказав Ерагон.

Старий кивнув, витяг меча й поклав його перед собою на сі/їло. Ерагон так само дістав лук зі стрілами й напнув тятиву.

215

Вони обережно об'їхали довкола села й, тримаючи зброю напоготові, пірнули в його вулички. Там було порожньо, на очі трапило тільки мале лисеня, що дременуло геть, побачивши вершників. Темні будинки з розбитими шибками не віщували нічого доброго. У деяких із них двері погойдувалися на зірваних завісах. Коні мандрівників помітно нервували. В Ерагона несподівано зачесалась долоня, але він втримався від того, щоб її почухати. Уже ближче до центру села юнак несподівано зблід і міцніше вчепився за зброю.

— Боже милостивий! — прошепотів він.

Перед ними височіла гора мертвих тіл. Обличчя мерців були спотворені гримасами болю, одяг наскрізь просякнуто кров'ю, криваві плями вкривали стоптану землю. Убиті чоловіки лежали на жінках, яких вони намагалися захистити, матері притискали до грудей своїх дітей і закохані, що хотіли затулити одне одного, лежали разом у холодних обіймах смерті. З усіх тіл стирчали чорні стріли. Нападники не пожаліли ані дітей, ані старих. Але найбільший жах наводив спис, що стирчав посеред руйновища. На ньому стриміло біле тільце немовляти.

Від цієї картини Ерагонові потемніло в очах, він спробував відвести погляд, але обличчя мерців просто притягували до себе. Парубок дивився в ці очі й намагався збагнути, як життя могло

\

216

так легко покинути їх. «Чого варте наше існування, якщо все може так скінчитися?» — гірко думав він, несподівано відчувши себе геть беззахисним і безпорадним.

Чорною тінню промайнув ворон і всівся на верхівці списа. Схиливши голову, він почав розглядати мертву дитину.

— О ні, ти цього не зробиш,— гукнув Ерагон,

напнувши тятиву лука. Полетіло пір'я, і птах

упав додолу зі стрілою в грудях. Юнак хотів

був витягти ще одну стрілу, але його раптом

знудило.

Бром заспокійливо поплескав парубка по спині.