Слава ЗСУ!

— Ти справді хочеш, щоб я летів на ній? — озвався Бром.—Я можу сісти на Сніговія.

— Не з такою рукою,— відповів юнак.— А з дракона ви не впадете навіть тоді, коли б раптом втратили пам'ять.

— Це велика честь для мене,— сказав на те старий. Здоровою рукою він обійняв Сапфіру за шию, і та, здійнявши маленьку куряву, миттю злетіла в небо. Ерагон позадкував від повітряних вихорів і повернувся до коней.

Він прив'язав Сніговія позаду Кадока й нарешті покинув Язуак, повернувшись на ту стежку, що вела на південь. Вона йшла кам'янистою рівниною, повертаючи ліворуч, і линула далі вздовж берега річки Нінор. Обабіч стежки росла папороть, мох та невисокі кущі. Дерева вабили прохолодою, але зараз Ерагонові ніколи було відпочивати — він мусив стежити за дорогою. Юнак зупинився тільки на одну мить, щоб наповнити

225

фляги й напоїти коней. Глянувши вниз, він помітив сліди разаків. «Ну що ж, принаймні ми рухаємось у правильному напрямку»,—зрадів Ерагоц, відчуваючи, як високо в небі з нього не зводить очей вірна Сапфіра.

Щоправда, його непокоїло те, що вони бачили тільки двох ургалів. Селян було вбито, а Язуак спустошено великою ордою. Куди ж тоді вона поділася? «Можливо, ті, кого ми зустріли, були ар'єргардом або просто приманкою для можливих переслідувачів головного загону»,— міркував Ерагон.

Парубкові ще й досі не давала спокою загадка, як це він зумів упоратися одразу з двома ургалами. Ерагон спробував пояснити собі цю незвичайну подію й дійшов висновку, що він, Ерагон,— фермерський син з Паланкарської долини — скористався магією. Магією! Тільки так можна було пояснити те, що сталося. Звісно, в це важко повірити, але ж не будеш заперечувати бачене на власні очі. «Якимось чином я зробився чаклуном або магом!» — не міг надивуватися Ерагон. Утім, він не знав, ані того, як користатися цією силою, ані її властивостей. «Звідки в мене такі здібності? — думав юнак,— Може, їх мають усі вершники? І якщо Бром про це знав, то чому він не попередив мене?» Пригнічений і водночас здивований, він тільки скрушно похитав головою.

226

Трохи перегодом парубок переговорив із Санфірою, аби дізнатися, як там Бром, а ще поділитися своїми думками. Та була не менше здивована новими здібностями свого господаря.

— Сапфіро, ти можеш пошукати десь місце

для відпочинку? — попросив її Ерагоп.— Сам

я цього, па жаль, не зроблю.

Доки дракон був у пошуках, юнак продовжував рухатись уздовж річки Нінор.

Сапфіра озвалася аж тоді, коли вже почало сутеніти.

— Сюди,— сказала вона й подумки змалю

вала картину затишної галявини між деревами

неподалік річки.

Ерагоп розвернув коней у той бік і поспішив до друзів. За допомогою підказок Сапфіри знайти галявину було зовсім не важко, але самотужки хтось інший навряд чи зміг би її помітити.

Коли юнак нарешті дістався до тієї місцини, на галявині вже палахкотіло невеличке багаття, від якого зовсім не було диму. Біля вогнища сидів Бром. Він намагався впоратись із пораненою рукою. Поруч з ним присіла й стривожена Сапфіра.

— З тобою все гаразд? — поглянувши на Ера

гона, спитала вона.

~ Здається, так, хоча глибоко в душі щось не дає мені спокою,— відповів той.

— Я повинна була прилетіти туди раніше,—

зітхнула Сапфіра.

227

— Та нічого,— спробував заспокоїти її юнак.—

Ми всі наробили сьогодні чимало дурниць. Я сам

винен, що відпустив тебе надто далеко.

Відчувши хвилю драконової вдячності, юнак перевів погляд на Брома:

— Як ви?

— Подряпина чималенька й добрячетаки болить, але має швидко загоїтись,— озвався старий.— Мені потрібна свіжа перев'язка, бо твоя довго не протрималась.

Трохи перегодом вони нагріли води, щоб промити Бромову рану. Він сам обмотав собі руку шматком чистої тканини.

— Мені б не завадило попоїсти, та й ти, ма

буть, зголоднів. Тож давай вечеряти, а розмови

облишимо на потім,— сказав старий.

Після вечері Бром, як завжди, запихкав своєю люлькою.

— Ну ось тепер, гадаю, саме час розповісти

про те, що ж сталося, доки я був без пам'яті,—

мовив старий.— Мені це дуже цікаво.

На обличчі Брома мерехтіли відблиски вогню, а кудлаті брови, здавалось, настовбурчилися ще дужче.

Хвилюючись, Ерагон склав руки й розповів, як усе було. Під час його оповіді Бром не сказав жодного слова, а на обличчі старого застиг якийсь загадковий вираз. Коли хлопець нарешті закінчив, Бром утупився очима в землю. До

228

/

вгий час було чути лише потріскування вогнища.

— Ти використовував цю силу колинебудь раніше? — озвався Бром після тривалої паузи.