Слава ЗСУ!

*

шшплзеї

л

оли Ерагон прокинувся, його очі різало, немов вони були засипані піском, а все тіло геть затерпло. У печері, крім коней, нікого не було. Ноші кудись зникли, і більше нічого не нагадувало про Брома. Юнак стомлено присів біля виходу. «Відьма Анжела таки не помилялась,— думав він.— На мене справді чекала смерть близької людини». Сонце надворі вже почало нещадно палити й без того виснажену землю. Гірка сльозинка пробігла юнаковою щокою й швидко випарувалась, залишивши на шкірі солоний слід. Ерагон заплющив очі. Він мовчки сидів на сонці, водячи нігтем по кам'яній підлозі. Перегодом юнак якось мимохіть глянув на долівку й тільки тепер помітив, що написав — «Чому я?».

441

За якийсь час до печери повернувся Мертаг, тримаючи в руках двох зайченят. Не кажучи жодного слова, він усівся поруч з Ерагоном.

— Як ти? ~ спитав Мертаг.

— Кепсько,— мляво озвався той.

— І коли ж тобі покращає?

Ерагон знизав плечима. Трохи помовчавши, Мертаг знову обізвався до нього:

— Вибач, мені незручно питати, але я мушу бути впевнений... Твій Бром — це той самий Бром? Той, що викрав у короля драконяче яйце, а потім переміг у поєдинку Морзана? Я чув, як ти називав його на ім'я, і прочитав напис на могилі. Але скажи, щоб я знав точно: це справді він?

— Так, він,—тихо відповів Ерагоп.— А тепер дозволь і мені дещо спитати. Звідки ти знаєш про всі ці речі? Згодься, звичайна людина про них не знає, до того ж твоє полювання на разаків... Ти часом не варден?

Мертагове обличчя враз скам'яніло.

— Я такий самий утікач, як і ти,— стримано відповів юнак.— І я не належу ані до варденів, ані до імперії. Утім, я не зобов'язаний перед тобою звітувати, оскільки нікому нічого не винен. А щодо разаків, то я, почувши розмови про нового вершника, просто вирішив піти за ними й з'ясувати, чи все це не вигадка.

— Мені здалося, ти хотів їх убити,—не вгавав Ерагон.

442

— Я й тепер хочу,— посміхнувся Мертаг.—

Але якби я вбив їх раніше, то ніколи б не зу

стрів вас.

«А Бром був би тоді живий,— подумки додав парубок.— І він би вже напевно знав, чи можна довіряти цьому юнакові». Ерагон згадав, як у Дареті старий передбачив наміри Тревора, і йому стало цікаво, чи зможе він так само перевірити Мертага. Юнак хотів був пробитися до свідомості свого співрозмовника, але щоразу наштовхувався на непробивний мур захисту. «Де він цьому навчився? —здивувався Ерагон.— Бром казав, що мало хто може протистояти сторонньому втручанню у власний розум. Хто ж він такий, цей Мертаг, якщо має такі здібності?» Розгублений Ерагон почувався дедалі самотніше.

— А де Сапфіра? — спитав він Мертага.

— Не знаю,— відповів той.— Коли я полював, вона якийсь час була зі мною, а потім кудись зникла. Востаннє я бачив її опівдні.

Кивнувши, Ерагон звівся на ноги й поплентався вглиб печери.

— Що будеш робити? — гукнув йому вслід Мертаг.

— Я ще точно не вирішив,— озвався юнак, якому все враз остогидло. Він згорнув ковдри й прив'язав їх до Кадокового сідла, відчувши, як у нього ще й досі болять ребра. Тим часом Мертаг пішов готувати зайців. Перебираючи

443

в торбах речі, Ерагон натрапив на меча й обережно витяг його з піхов.

Раніше юнак ще ніколи не користувався Зароком — як не брати до уваги їхніх вправ із Бромом,— бо не хотів, аби цього меча хтось побачив. Але відтепер це його не обходило. Він пам'ятав, як меч здивував і налякав разаків, тож вирішив повісити його на поясі. «З цієї миті я завжди носитиму Зарок,— подумки вирішив Ерагон.— Нехай усі бачать, хто я такий насправді. Мені нічого боятися, я— вершник!»

Хлопець почав розбирати Бромові торби. Там був тільки одяг, кілька незрозумілих дрібничок та ще маленька торбинка з грошима. Знайшовши ману Алагезії, Ерагон присів з нею біля вогнища. Тим часові Мертаг, що під ту пору патрав зайця, глянувши на Ерагона, від захвату аж втратив дар мови.

— Цей меч...— пробелькотів він.— Можна мені

глянути?

Трохи повагавшись, Ерагон, який не хотів ані на мить розлучатися зі своєю зброєю, кивнув. Мертаг почав набожно розглядати меча.

— Де ти його взяв? — спитав він, побачивши викарбувані на лезі символи.

— Мені передав його Бром,— озвався хлопець.— А що?

Мертаг сховав зброю в піхви й гнівно схрестив руки на грудях, т&яутт г . І;. ЧКІА:>*,\

444

— Цей меч,— схвильовано сказав він,— колись

мав куди більшу славу, ніж його власник. Остан

ній вершник, якому він належав, був Морзан —

безжалісна й жорстока людина. Я думав, що ти