Слава ЗСУ!

Вояк похмуро мовчав.

— Ну що ж,— озвався юнак, готуючись вико

ристати магію.—До речі, ти знаєш, скільки болю

завдає однаєдина розпечена піщинка, якщо її

вкинути в шлунок? Тим наче, якщо вона повіль

но випікатиме тебе років двадцять, аж доки ти

не постарієш...

Стражник перелякано витріщився, але не відповів жодного слова. Тим часом Ерагон підняв із підлоги камінець і вів далі:

— Звісно, це не піщинка, але пропалить тебе так само швидко, от лише дірка буде трохи більша,— при цих словах камінець грізно засвітився.

— Гаразд, я скажу! — скрикнув вояк.— Ельфі йка в останній камері ліворуч! А про ваш меч я нічого не знаю! Може, він нагорі у вартових!

Ерагон кивнув, а потім тихо проговорив закляття. Вояк закотив очі під лоба й упав на долівку.

478

— Ти його вбив? — поцікавився здалеку не

знайомець.

Юнак хмуро зиркнув на нього, намагаючись упізнати.

— Мертаг! — раптом вигукнув він.— Це ти, друже?

— Звісно, я,— озвався той, здираючи штучну бороду— Я не хотів, щоб мене впізнали. То ти його вбив?

Ні, він просто заснув,—неуважно відповів Ерагон.—А як ти сюди потрапив?

— Не будемо марнувати часу на пояснення,— гукнув Мертаг. Ми повинні піднятися нагору, доки немає вартових.

— Хіба ти не чув, про що я питав у охоронця? зупинив його юнак.— Десь тут тримають ельфійку! Ми маємо її врятувати! Ти мені допоможеш?

— Авжеж, ельфійка,— буркнув Мертаг, роззираючись навсібіч.— Помоєму, це пастка. Нам треба забиратися звідси, доки не пізно.

Він зупинився перед однією з камер і витяг ключа.

— Довелось позичити в охоронців,—знизав

він плечима у відповідь на німе запитання Ера

гона й заходився копирсатись у замку. Відчинив

ши двері, юнак увійшов досередини й вражено

застиг. У вікно линуло місячне сяйво, вихоплю

ючи з темряви знайоме обличчя.

Жінка в камері підвела голову, глянувши на своїх рятівників. Вона трималася з королівською

479

гідністю й, схоже, була готова до найгіршого. Від ельфійчиного погляду в Ерагона аж похололо в грудях.

Якусь мить вони дивилися одне одному в очі, а потім нещасна затремтіла й похитнулася. Ерагоп ледь устиг її підхопити — жінка була легкалегка. Запах свіжого ялинкового гілля огортав усе її тіло.

— А вона гарненька! — зауважив Мертаг.

— її поранено,— сказав на те Ерагон.

— Про не подбаємо пізніше. Ти зможеш її нести?

Ерагон заперечно похитав головою.

— Тоді понесу я,—вирішив Мертаг, беручи

тендітне тіло собі на плече.— А тепер мерщій

нагору!

Віддавши Ерагонові свій кинджал, він рушив коридором, де безладною купою лежали тіла забитих воїнів. Накульгуючи, Мертаг повів Ерагона вглиб коридору висіченими в камінні сходами.

— Але як же ти збираєшся вийти звідси непоміченим? — спитав той.

— Я й не збираюся,— буркнув Мертаг.

Це аж ніяк не заспокоїло Ерагона. Він стривожено прислухався, чи нема часом поблизу охорони, з жахом уявляючи, як їх чого доброго перестріне сам Смерк. Нагорі була зала, всуціль заставлена дерев'яними столами. Стіни прикрашали щити,

480

а високу стелю підтримували вигнуті балки. Мертаг поклав ельфіику на один зі столів і заклопотано глянув на стелю.

— Можеш дещо переказати Сапфірі? — спитав він Ерагона.

— Так...— здивувався той.

— Тоді накажи їй іще трохи почекати.

Здалеку несподівано залунали кроки. Повз

бенкетну залу маршем пройшов загін воїнів.

— Не знаю, що ти собі надумав,—тихо сказав Ерагон,— але часу в нас обмаль.

— Просто попередь дракона! — попросив Мертаг, вискакуючи за двері.— А сам денебудь сховайся!

Перегукуючись із Сапфірою, Ерагон раптом почув, як сходами підіймається гурт чоловіків. Він ледь устиг стягнути ельфіику зі столу на підлогу й причаїтися біля неї, стискаючи в руці кинджал.

До зали увійшло з десяток стражників. Вони швидко оглянули приміщення, зазирнули під столи й подалися собі геть. Ерагон знесилено притулився до ніжки столу й полегшено зітхнув. Короткий перепочинок раптом нагадав йому про пекучий біль у порожньому шлунку й про пересохле горло. Увагу юнака привернув пивний кухоль та напівпорожня тарілка на столі з протилежного боку зали.

Вибравшись зі своєї схованки, юнак схопив їжу й мерщій кинувся назад. У кухлі були залишки

481

пива, які він миттю проковтнув, а вже потім узявся за недоїдки.

Невдовзі повернувся Мертаг, що знайшов Зарок. А ще в нього був якийсь дивовижний лук і гарний меч, щоправда, без піхов. Хлопець повернув Зарок Ерагонові й вирішив, що решта зброї належить ельфійці.