Слава ЗСУ!

Від того, яким тоном це було сказано, у Ерагона похололо в грудях.

Коли Смерк з охоронцем пішли геть, хлопець упав на ліжко й заплющив очі. Бромові уроки не пройшли марно, тож за якийсь час він знову взяв себе в руки. «Я маю силу,— заспокоював юнак себе.— І наступного разу мушу нею скористатися». Гупання солдатських чобіт укотре перервало його думки.

Сповнений тривожним передчуттям, Ерагон підійшов до дверей і встиг побачити, як двоє солдатів тягнуть ельфійку по коридору. Коли вони зникли, Ерагон у розпачі сповз на підлогу й знову спробував скористатися магією. Але в нього вкотре нічого не вийшло — він був іще надто слабкий.

Юнак визирнув у вікно й, споглядаючи затихле місто, заскреготав зубами. Була пообідня пора. Ерагон зітхнув і налаштувався на довге чекання.

ьпта

щ^ і оли Ерагон рвучко підскочив на ліжку

^^^^ неначе вражений блискавкою, у камері

І ^ було темно. Сталися якісь зміни! Уже

/^а&. / кілька годин юнак відчував приплив

( магічної сили, та щоразу, як він нама

гався нею скористатися, у нього нічого не виходило. Його очі сяяли від нервового збудження. Раптом напружившись, Ерагон тихо скрикнув: «Нагз рейза!». Ковдра миттю здійнялася в повітря, обернулась на клубок завбільшки з кулак і м'яко впала на підлогу.

Ерагон радісно зіскочив із ліжка. Він був ще надто слабкий після тривалого голодування, але захват змусив забути його про голод. «А тепер спробуймо посправжньому»,— подумав юнак і зосередився на дверному замку. Замість того, щоб ламати його, Ерагон подумки відчинив

475

нескладний механізм. Двері рипнули й повільно прочинилися.

Коли він уперше скористався магією в Язуаці, щоб уразити ургалів, то витратив ледь не всю енергію, але з того часу юнак став значно сильнішим. І те, що колись могло б украй виснажити хлопця, тепер лише трохи його стомлювало.

Ерагон обережно визирнув у коридор. «Я маю знайти Зарок та ельфійку,— думав юнак.— Мабуть, вона в одній із цих камер... Але ж у мене немає часу на те, щоб зазирати в усі. А меч, певно, забрав сам Смерк». У юнака й досі наморочилось у голові. «Навіщо я сюди випхався? — дорікнув сам собі Ерагон.—Я міг би втекти з камери, просто відчинивши вікно .за допомогою магії. Але як же тоді ельфійка?..» Юнак нерішуче зупинився й подумки покликав:

«Сапфіро, ти де? Мені потрібна твоя допомога!»

Т чому він одразу ж не звернувся до дракона, відновивши магічну силу?

«Ерагоне! — миттю відгукнулась Сапфіра.— Я над Джилідом! Залишайся на місці, до тебе вирушив Мертаг».

Несподівано десь неподалік залунали кроки. Швидко озирнувшись, Ерагон помітив кількох стражників, що увійшли до тюремного коридору. Вояки розгублено зупинились, позираючи то на юнака, то на прочинені двері камери.

г 476 ■>

«Добре, що вони знають, хто я,—промайнуло юнакові в голові.—Можливо, мені пощастить їх налякати, і тоді не доведеться битися?»

— Уперед! — крикнув один із солдатів, кидаючись навперейми Ерагону. Решта вихопили мечі й посунули слідом за ним.

Битися із шістьма вояками в такому стані та ще й без зброї було справжнісіньким божевіллям, але думка про ельфіику втримала хлопця від втечі. Він не міг кинути її напризволяще. Отож, зосередившись, Ерагон звів руку догори. На долоні грізно засяяла гедвей ігназія. В очах нападників промайнув острах, але вони були досвідченими воїнами, тому не спинились. Та не встиг юнак вигукнути смертоносне закляття, як біля нього просвистіла стріла, вразивши одного з охоронців. Ще двоє так само впали на підлогу, навіть не зрозумівиїи, що сталося.

У кінці коридору, звідки щойно прийшли воїни, з'явився бородань у лахмітті й із луком у руках. Під його ногами валялася милиця, яка, вочевидь, була йому зовсім не потрібна, бо він тримався дуже впевнено.

Решта вояків озирнулися на незнайомця, і Ерагон туттаки цим скористався. «Тріста!» — голосно вигукнув він. Тієї ж миті один із нападників схопився за груди й упав. Парубок і собі захитався, бо магія, як завжди, забирала чимало сили. Тим часом ще один ратник упав зі стрілою в горлі.

477

— Цього не чіпай! —закричав до свого рятів

ника Ерагон, побачивши, що той спрямував лук

на останнього з вояків.

Бородань слухняно опустив зброю. Важко дихаючи, юнак глянув на охоронця, який, здасться, зрозумів, що йому подарували життя.

— Ти бачив, що я вмію? — різко сказав йому

Ерагон.— Якщо ти не даси відповіді на моє

питання, то помреш у страшних муках. Збаг

нув? А тепер калш, де мій меч і в якій камері

ув'язнено ельфійку?