Слава ЗСУ!

Незабаром юнакові знову принесли поїсти. Він дочекався, доки наглядач піде, а потім швиденько викинув те, що було в мисці, за вікно. Іенср його сніданок складався лише зі шматка хліба, сиру та цибулини. Утім, парубок відчув, як навіть від цієї простої їжі в нього почало судомити шлунок.

Усі свої сили Ерагон спрямував на те, аби здолати отруту. Йому було дедалі важче думати про щось інше, крім їжі, хоча водночас юнак намагався поновити знання з прадавньої мови, випробовуючи їхню дію. На жаль, коли він вимовляв закляття, геть нічого не відбувалось. Ерагон ледь не кричав від люті й власного безсилля.

За якийсь час йому принесли обід, який полетів у вікно слідом за сніданком. Юнак відчував страшенний голод, та ще дужче йому дошкуляла спрага. У горлі пересохло, а думки

47П

про холодну воду не йшли йому з голови. Тільки неймовірним зусиллям волі Ерагон змусив себе не дивитися на триклятий глечик.

Від сумних думок юнака відволікла метушня в коридорі. За дверима камери хтось голосно говорив:

— Вам туди не можна! У мене наказ нікого не пускати!

— Та невже? І ви ладні за це померти, капітане?

— Ні...— почав був вагатися охоронець.— Але король...

— З королем я сам про все домовлюсь! — змінив тон його співрозмовник.— Відчиняйте двері!

За мить у замку заскрипів ключ, і хлопець, швидко відійшовши вглиб камери, спробував набрати байдужого вигляду «Я мушу поводитись так, ніби нічого не розумію,— вирішив він.— Нехай там що мені казатимуть, я буду клеїти дурня».

Коли двері відчинились, на порозі стояв Смерк. Його обличчя було схоже на посмертну маску неначе на відполірований череп хтось натягнув шкіру.

— Привіт! — вишкірився гість у глузливій посмішці.— Я довго чекав на зустріч з тобою.

— Хто ви? — ледь чутно спитав Ерагон.

— Яка різниця,— відповів Смерк, сідаючи на стільця посеред камери.— Моє ім'я все одно нічого тобі не скаже. А ось ти... хто ти такий?

471

Здавалося, питання було зовсім нехитре, та хлопець виразно відчув у ньому якусь підступну пастку.

— Я не знаю,—знизав він плечима,—Мене звати Ерагон, але ж це нічого про мене не говорить... Хіба не так?

— Можливо,— зареготав гість.— А ти не такий уже й простак, мій юний вершнику!

Несподівано різко він схилився до Ерагона й злісно прошипів:

— Здається, ти не зрозумів. Я питаю про твоє ім'я.

— Ера...— почав був парубок.

— Ні! Не це! — махнув рукою Смерк,— Хіба ти не маєш іншого імені, того, яке вживають лише зрідка?

«Йому потрібне моє справжнє ім'я, аби мати наді мною владу! — злякався Ерагон.— Але ж я й сам його не знаю... Треба вигадати бодай якесь, аби відкрутитись».

І тут хлопцеві спало на думку обернути все це на власну користь, а водночас ще й налякати непроханого гостя. Він переставив у власному імені кілька літер, дурнувато закивав головою й нарешті сказав:

— Тактак, Бром колись говорив мені... Це

було...— якусь мить юнак повагався, а потім мо

вив, дивлячись просто в очі Смеркові: — Воно

звучало Ду Сундавар Фреор, що дослівно озна

чає «кінець смерканню».

472

/

У камері запанувала гнітюча тиша. Здавалося, Смерк так і закляк на своєму стільці, обмірковуючи щойно почуте. Ерагон уже злякався, чи не зайшов він часом надто далеко, тому поквапився простодушно спитати:

— А що ви тут робите?

— Втішаюся перемогою,— сяктак оговтавшись, відповів гість. У його голосі вже не було колишньої рішучості, так, ніби всі його плани раптом зійшли нанівець.— Зараз у мене важливі справи, але доки мене не буде, я раджу тобі добряче подумати, кому ти збираєшся далі служити: королеві, себто вершникові, який усіх вас колись зрадив, чи мені, досвідченому в таємних мистецтвах.

А вже виходячи, Смерк зупинився й кинув погляд на глек із водою. Його обличчя враз скам'яніло.

— Капітане! — гаркнув він у коридор.

— Що таке, хазяїне? — виріс у дверях широкоплечий вояк з мечем у руці.

— Наш друг не п'є води,— спокійно сказав Смерк.— І чого б це?

— Не знаю, наглядач запевняв, що забирає порожній посуд,— захвилювався охоронець.

— Ну що ж, гаразд,—заспокоївся гість.—Але слід бути впевненим, що хлопець п'є.

Схилившись до капітана, Смерк зашепотів йому щось на вуха. Ерагон розчув тільки те,

ч

473

що йшлося про якусь «додаткову дозу про всяк випадок». Нажаханий капітан кивнув, а грізний гість знову звернувся до юнака.

— Ми ще поговоримо,—пообіцяв він.—Я захоплююся всякими іменами і з величезним задоволенням поговорив би про твоє, тільки більш докладно.