Слава ЗСУ!

Ерагон звів очі й похитав головою. Нарешті юнак збагнув, у чому полягає план Мертага.

485

«Сапфіро,— покликав він подумки.— Здається, пора починати».— А вже Смеркові глузливо додав:

— Здається, ти про щось забув.

— Про що саме? — зневажливо скривився той. Цієї миті стеля рухнула, й угорі замайоріло

нічне небо.

— Про драконів! — гаркнув Ерагон, відкотив

шись подалі від свого нападника.

Розлючена потвора щосили змахнула мечем, але раптом здивовано помітила, як їй у плече вп'ялася одна зі стріл Мертага. Зареготавши, Смерк висмикнув її двома пальцями, ніби яку нікчемну шпичку. Але наступна стріла влучила йому прямісінько в лоб. Зойкнувши від несподіванки, він закрутивсй на місці, закривши обличчя руками. Довкола здійнялася курява, і за мить Смерк зник зперед очей заціпенілих від жаху друзів. На долівці залишився тільки плащ.

— Ти його вбив!—отямившись, вигукнув Ера

гон. Він знав лише двох легендарних героїв, яким по

щастило вижити в смертельному двобої зі Смерком.

— Невже? — засумнівався Мертаг.

Несподівано з коридору залунали вигуки ва

ртових.

— Смерк не впорався! — гукнув один із них,

ускочивши до зали.— Хапайте їх!

Звідусіль кинулись вояки, озброєні списами й сітками. Ерагон з Мертагом позадкували

486

до стіни, тягнучи за собою непритомну ельфійку. Невдовзі нападники оточили хлопців грізним півколом. Аж раптом знову пролунав скажений гуркіт, і в отворі на стелі з'явилася голова дракона. Люто заревівши, Сапфіра остаточно розламала дах, намагаючись пролізти в залу.

Кілька стражників відразу ж дременули навтьоки, але більшість із них не зрушила з місця. Нарешті драконові пощастило впоратись із залишками стелі, й униз полетіли грубі уламки дерева впереміш зі шматками заліза. Перелякані вояки марно намагались уникнути цієї смертоносної зливи, а принишклі юнаки щосили втислися в рятівну стіну. Розлючена Сапфіра знову заревіла, і кілька ошелешених солдатів, що залишилися в живих, миттю зникли.

Останнім титанічним зусиллям дракон розтрощив залишки стелі й, склавши крила, стрибнув до зали. Під його вагою стіл із жахливим гуркотом розлетівся на друзки. Тільки тоді Ерагон полегшено зітхнув. Він повис у Сапфіри на шиї.

— Я скучила за тобою, малий,— задоволено пробелькотіла розчулена істота.

— Я теж,— озвався юнак.— Нас тут побільшало. Ти зможеш нести трьох?

— Ну, звісно,— почала розгрібати уламки Сапфіра, аби було звідки злетіти. Тим часом юнаки витягли зі схованки ельфійку. Побачивши її, дракон здивовано зашипів:

487

— Та не ж ельф!

— Так, це жінка, яку я бачив у снах,— сказав Ерагон, допомагаючи Мертагу прив'язати ельфійку до сідла й вилазячи з ним на драконову спину—Я чув бійку на даху. Там що, були вартові?

— Були, але вже нема,— відповіла Сапфіра.— Готові?

— Так,— гукнули друзі у відповідь.

Сапфіра вистрибнула з бенкетної зали на дах

фортеці, де лежали розтерзані тіла вартових.

— Поглянь туди! — скрикнув Мертаг, показу

ючи на сусідню вежу де скупчилися лучники.

— Сапфіро, мерщій злітай! — вигукнув Ерагон.

Дракон розправив крила, пробіг до краю

будівлі й відштовхнувся міцними лапами. Утім, додаткова вага потягла його вниз, тож уникнути ворожих стріл йому так і не пощастило. Сапфіра заревіла від болю, відчувши, як вони пронизують її шкіру, і спробувала ухилитися вбік.

— Тебе поранено? — спитав Ерагон.

— У мене пробиті крила,—важко дихаючи, озвався дракон.

— А як довго ти зможеш летіти? — захвилювався юнак.

— Доки вистачить сил! — відповів дракон. Збентежений Ерагон іще дужче притис до грудей ельфійку, і вони помчали над нічним містом, прямуючи на схід.

вшн і \\тг

апфіра спустилася на гребінь пагорба й знесилено розпростерла крила. Ерагон відчував, як тремтить її тіло. Вони були вже неподалік Плеада.

На галявині на них чекали їхні коні, що дружньо зафоркали, вітаючи дракона. Доки Мертаг порався з ними, Ерагон оглянув поранену Сапфіру. У темряві він обмацав драконові крила, виявивши ті місця, де ворожі стріли пробили тонкі перетинки. Сапфіра тільки нервово здригалася, коли пальці господаря торкалися ран. Ерагон загоїв їх прадавніми закляттями, а потім узявся за ту, з якої стирчала стріла.

— Допоможи потримати крило,— гукнув юнак до Мертага.— Нам треба витягти стрілу, хоч це й буде боляче.

Сапфіра затисла в зубах вирване з корінням молоде деревце, аби зменшити страждання й не вкусити часом сбоїх лікарів під час операції.

489

— Давай, тримай,— тихо сказав Мертагові парубок, а сам швидким рухом висмикнув стрілу з рани. Від різкого болю дракон загарчав, мимохіть струснув головою й усетаки зачепив Мертага. Той дав сторчака на землю.