Слава ЗСУ!

— Джиєрда тейра калфіс! — зібравши рештки сил, вигукнув Ерагон. Десяток найближчих ургалів упали на землю, вражені магічною силою. Але решта, переступивши через тіла своїх товаришів, невпинно сунула вперед. Слідом за ними наступали лучники. Дракон, розправивши крила, вистрибнув їм навперейми. Він хотів захистити друзів від стріл.

— І всетаки,—закричав Мертаг, перекриваючи шум водоспаду,— ми вже не зупинимо їх!

— От халепа! — відповів Ерагон.— Це ж те саме місце, про яке казала ельфійка.

— А може, спитаєш її ще раз? — не вгавав юнак, схопивши лука й пускаючи в нападників стрілу за стрілою.

— Як? Адже вона ледь-ледь дихає! Та ц що вона може нам сказати?

— Не знаю! — почув він у відповідь.— Вигадай щось, бо ми всі тут поляжемо!

550

— Ерагоне! — раптом гукнула Сапфіра, закру

тившись, мов навіжена, і відбиваючись лапами

від ургалів.— Це не те місце, я також бачила

план ельфійки!

Хлопець роззирнувся навсібіч і все зрозумів. Але як же вони переведуть коней через бурхливий потік?

— Вардени мають бути на тому боці озера,— закричав він до Мертага.— Давай заспокоїмо коней, а дівчину перенесе Сапфіра.

— Добре! — відповів Мертаг.— Це краще, ніж бути порубаним на шматки якимись потворами.

Удвох вони прив'язали ельфійку до дракона, і той злетів під зливою ворожих стріл. Тим часом Ерагон поговорив прадавньою мовою з переляканими кіньми, пообіцявши, що їх чекає жахлива смерть від ургалів, якщо вони не погодяться па переправу. Ті, здається, щосьтаки зрозуміли, бо стрибнули у воду слідом за Мертагом. А вже за ними у спінену стихію водоспаду полетів Ерагон. Пірнувши в озеро, він щосили відштовхнувся ногами від дна й випірнув на поверхню. Тут його оглушив потік води, що падала згори. Хлопець злякано заборсався, намагаючись плисти, але мокрий одяг і важкий меч тягли його па дно. Аж тут чиясь рука схопила його за комір і витягла на поверхню, допомігши дістатися берега. «Добре, якби це був Мертаг, а не один з Ургалів»,—промайнуло в хлопцевій

551

голові... Відсапуючись, він упав на кам'янисте узбережжя й прислухався. На тому боці озера вирував бій. Було чутно, як ургали почали відступати під зливою стріл. Якісь невидимі воїни нещадно атакували потвор, заганяючи їх у глухий, смертельний кут.

— І де ж вони були раніше? — буркнув хтось під боком в Ерагона. Від несподіванки той аж підскочив. Біля нього лежав не Мертаг, а невеликий чоловічок! «Гном!» — промайнуло в юнаковій голові, і він схопився за зброю.

— Непогано б'ються,— вів своє незнайомець, водночас віджимаючи воду з бороди, заплетеної в косу Він був убраний в бойову кольчугу до пояса й озброєний сокирою. На голові мав шолом із зображенням молота в колі дванадцяти зірок.

Розглядаючи гнома, юнак ледь не проґавив ту мить, коли неподалік від нього розступилися скелі й з'явився тунель, звідки сяяло якесь таємниче світло. Сапфіра з Мертагом уже стояли біля входу, а поруч з ними бовванів височезний голомозий чолов'яга, вбраний у червонозолотий балахон. Він тримав ножа під горлом Мертага, чекаючи па реакцію Ерагона. Вершник хотів був скористатися магічного силою, але здоровань прочитав його думку й гукнув:

— Схаменися, юначе, інакше я вб'ю твого

друга! Він сказав мені, що ти вершник, тому

я знаю про всі твої вміння, и,

552

Ерагон хотів щось відповісти, та незнайомець знову його урвав:

— Цього теж не слід робити! Якщо бовкнеш

хоч слово, він помре! А тепер — усі за мною!

І здоровань позадкував у тунель, тягнучи за собою Мертага.

— Сапфіро, що його робити? — швидко спитав Ерагон, пропускаючи вперед гномів і людей, які, розігнавши ургалів, прямували до тунелю.

— Іди за ними,— озвався дракон, заходячи в печеру.

Хочнехоч, юнак нарешті таки зважився й закрокував слідом за гномомрятівником. Кам'яні двері нечутно зачинилися. Але чи були тепер друзі в безпеці?

ч гшилш

ВІШГСЙМ

*&^ ^ юди,— буркнув голомозий велетень.

щ ^ Відступаючи з Мертагом вглиб ту

""—~ Ш РІЄЛЮ, він зайшов у вирубані в стіні

^^ двері. Решта вояків посунула за ним,

^^ а коней повели далі. Поринувши у свої думки, Ерагон раптом з жахом пригадав, що ельфійці конче потрібна протиотрута. Тому він поспішив за не надто гостинним незнайомцем. Тунель, повернувши, вивів їх до величезної зали, куди прибульці увійшли разом із драконом. Стеля, стіни й підлога були з білого мармуру, який тьмяно відбивав постаті гостей.

— У нас поранена дівчина,— озвався був Ерагон, але здоровань змахнув рукою, гаркнувши: — Тихо! Це зачекає, а спочатку вас допитають!