Слава ЗСУ!

— Покинув? — гірко посміхнувся Мертаг.—Я втік від нього, друже. Пам'ятаю, я отримав запрошення на королівську вечерю, коли мені виповнилося вісімнадцять. Після трапези п'яний Галбаторікс почав розповідати про свої плани, малюючи райдужні перспективи імперії, де знайшлося б місце і мистецтву, і політиці. Одним словом, такий собі рай на землі, де пануватимуть величні вершники. Звісно, коли він запропонував йому служити, то я погодився... Але перегодом

562

король змінився, його справи в Алагезії були кепські, а вардени майже знищили його військо. Тоді він наказав мені придушити заколот по всіх містах імперії, а повстанців знищити без жодного суду. От тоді я й вирішив утекти... Спочатку я ховався в одного друга, а коли його вбили, помандрував далі. Пам'ятаючи про мрію Галбаторікса — самотужки правити імперією, я здогадався, що він шукатиме драконів, тому й пішов слідом за разаками, аби випередити їх, якщо це буде потрібно. Ось так я й натрапив на тебе...

«Але ж ми не знаємо, чи все, що він розповів, правда»,—застеріг Ерагопа дракон.

«Слухай, а навіщо йому брехати?» — спитав вершник.

«Не знаю, може, він божевільний»,— припустив дракон.

«Щось не схоже»,— засумнівався хлопець і, звертаючись до Мертага, сказав: — Але чому ти боявся йти до вардепів? Ну, звісно, вони б якийсь час тебе боялися, але потім... Ти міг би завоювати їхню повагу. Хіба у вас не спільна мета? Адже ви хочете скинути короля...

— Ти що, жартуєш? — скривився Мертаг.— Я не хочу, аби Галбаторікс довідався де я. До того ж, у мене немає нічого спільного з варденами. Ти можеш це зрозуміти? Вони хочуть не тільки скинути короля, а й розвалити імперію. А я цього

563

не хочу... Кажеш, завоювати повагу... Та коли вони довідаються про те, хто я насправді, пощади не буде! До речі, тобі теж добряче перепаде, адже ми подорожуємо разом...

— Він має рацію,— погодилась Сапфіра.

— Ну, не все так погано,— сказав Ерагон, підбадьорюючи приятеля. Той тільки гірко зітхнув. У цей час /*вері відчинилися, і бранцям подали дві миски з їжею, хліб та шматок сирого м'яса.

— Ну нарешті! — буркнув Мсртаг, беручись до їжі й кидаючи дракону м'ясо, яке той проковтнув на льоту. Ерагон зі своєю мискою присів поруч. Повечерявши, друзі полягали спати.

і

СЛПБП

Т

рагон підскочив, наче обпечений, бо почув гарчання дракона. Сапфіра, мабуть, бачила сон, оскільки її очі були заплющені. Якусь мить юнак дивився на неї, потім обережно підвівся й, потягнувшись, вийшов на середину зали.

— Доброго ранку,— привітався він до Мертага, помітивши, що той не спить.—Не знаєш, котра година?

— Та хіба ж під землею щось визначиш? — ліниво відповів той.

Позіхаючи, Ерагон присів поруч. Тільки тепер він зрозумів, які вони близькі з цим юнаком. Поперше, Зарок, який належав колись Мертаговому батьку, подруге, їм обом довелося зростати без материнської ласки... А ще Ерагону не давав спокою той шрам на спині... Ну яка б

, 565 « '•

«•». ~"І

нормальна людина могла зрооити отаке з власною дитиною?

— Що сталося? — раптом озвався дракон, прокинувшись і відчувши неспокій свого хазяїна.— Може, принесли щось попоїсти?

— Ні,— зітхнув юнак.— Але, сподіваюся, скоро принесуть.

— Швидше б,— невдоволено буркнула Сапфіра, примостившись біля дверей. Знічев'я Ерагон почав розглядати лампу на стелі. її було зроблено із суцільного шматка скла у формі сльози, наповненої м'яким синім світлом, яке не мерехтіло й не гасло. Чотири металеві перетинки, закручені довкола цієї скляної сльози, зливалися вгорі в невеличкий гачок, а знизу — в три акуратні ніжки. Одним словом, усе було зроблено надзвичайно майстерно.

Зненацька двері до зали розчинилися і всередину увійшов цілий загін воїнів. Помітивши дракона, передня шеренга злякано зупинилась.

— Вас кличе до себе Аджихад, ватажок варденів,— проштовхавшись крізь воїнів, випхався наперед голомозий здоровань.— Поїсте по дорозі.

— А наші коні? — нагадав Ерагон.—А зброя?

— Зброю вам повернуть із дозволу короля,— презирливо мовив велетень, збираючись іти геть.— А коні чекають у тунелі.

— А що з ельфійкою? — устиг спитати юнак.

— Не знаю,— відмахнувся голомозий.— Вона й досі в лікарів. їК ; 4'1 ***»■

*

Вийшовши із зали, прибульці посунули слідом за голомозим у супроводі охорони. Неподалік на них чекав знайомий гном, тримаючи коней.

— Усередині тунелю ви маєте їхати дуже повільно,— застеріг здоровань, а помітивши, як Ерагон збирається залізти на дракона, гаркнув: — Агов, навіть не мрій! Поки що це заборонено!