Слава ЗСУ!

— А чи не буде нам незатишно без даху над головою? — засумнівався парубок.

— Ніні,— заспокоїв його Орик.— Фартхен Дур захищає нас від негоди, яка просто оминає цю місцину Крім того, уздовж стін є печери для драконів. Єдине, чого слід боятися, так це бурульок. Падаючи, вони можуть навпіл розтяти коня.

— Не хвилюйся,— озвалась до юнака Сапфіра.— Печера безпечніша за будьяке місце, де нам доводилось зупинятись.

— Можливо,— кивнув Ерагон.— Як гадаєш, з Мертагом усе буде гаразд?

— Аджихад справляє враження шляхетної людини,— відповів дракон.— Якщо тільки Мертаг не спробує утекти.

Ерагон засмучено притих, згадуючи події минулих днів. У душі він усвідомлював, що їхня божевільна мандрівка закінчилася, але треноване

г 595 ч

тіло не хотіло з цим змиритись, бажаючи нових випробувань.

— А де наші коні? — нарешті озвався юнак.

— У стайні, під брамою,— почув він у від | повідь.— Ми побачимо їх перед виходом із Тронж ! хейма. ]

Вони вийшли з міста через ті самі ворота, через які й увійшли. Позолочені грифони на брамі виблискували у сяйві смолоскипів. їх запалили, бо сонце вже сідало, і його промені не потрапляли всередину гірської западини Фартхен Дур.

— Добра їжа та чиста гірська вода чекають на вас там,—показав Орик у бік вершини Тронжхейма.— Кожен має обрати окрему печеру Потім вам приготують постіль і більше не хвилюватимуть.

— *А я гадав, що ми будемо разом,— обурився Ерагон.— Я не хочу розлучатися з Сапфірою.

— Вершнику Ерагоне! — твердо сказав Орик.— Я роблю все, аби вам було зручно. Тож Сапфіра житиме окремо. До того ж, бенкетна зала не така вже й висока, щоб у ній вечеряв дракон.

— А чому б не принести вечерю у кам'яницю? — заперечив юнак.

— Тому,— з серцем відказав гном,— що їжу готують унизу, а нагору йти дуже довго. Якщо ви, звісно, хочете, то слуга може принести вам вечерю. Але, як на мене, це повне безглуздя.

«Він справді готовий зробити для мене що завгодно,— подумав Ерагон. Але чи нема тут

•і

, 596 > ,. ■■,'..

\ якогось підступу, бо цей гном чомусь надто вже швидко погодився?»

— Я стомилася,— несподівано сказала Сапфіри.— Хай буде, як буде. Ходи повечеряй, а потім повертайся до мене. Ми надто довго потерпали, аби відмовлятись зараз від перепочинку.

— Добре, я вечерятиму внизу,— трохи подумавши, сказав Ерагон, не помітивши, як гном задоволено посміхнувся.

— Ти забереш мого меча? — спитав юнак, знімаючи сідло з дракона.

— Гаразд,— відповіла Сапфіра.— Але залиш собі лук. Хоч ми й довіряємо місцевим людям, та нам усе одно слід бути обачними.

— Я згоден, кивнув хлопець.

Не вагаючись, дракон миттю відірвався від землі й здійнявся у вечірнє небо. Розмірений шурхіт його крил іще довго був єдиним звуком, який лунав у темряві. Коли він стих, вражений Орик захоплено присвиснув.

— Так, юначе,— сказав гном.— Ти справді

щаслива людина! Як би я хотів так само злетіти

понад хмари! Але мені випало ходити по землі,

а точніше під нею...

На якусь мить гном, здавалося, засумував,;

але потім лунко сплеснув у долоні: ?

— Я ж забув про вечерю! Після того жа{'

люгідного частування в близнюків ти, мабуть, \

голодний як вовк! л. ,:.

597

Разом з Ориком Ерагон мав повернутися до Троижхейма, проминувши коридорний лабіринт і вийшовши до великої зали з рядами кам'яних столів. Яскраве полум'я палахкотіло в печах.

Гном сказав одному з кухарів кілька слів незнайомою мовою, і той миттю подав їм важкі тарілки з тушкованою рибою та грибами. Потім вони піднялися на поверх вище і, нарешті, усамітнились в глибокій ніші, де мовчки взялися до вечері.

Коли тарілки спорожніли, задоволений Орик витяг довгу люльку.

— Добре попоїли, хоч не завадив би ще й ковточок меду, аби запити всю цю смакоту,— посміхнувся він, пихкаючи димом.

— Так, справді смачно,— погодився Ерагон.™ Мабуть, на тутешніхземлях непогано родить?

— Ні, сонця вистачає лише на вирощування моху та грибів,— відказав гном.— Тронжхейм не виживе без прилеглих долин, тому багато хто з нас воліє жити деінде.

— То існують ще й інші міста гномів? — спитав юнак.

— їх є кілька,— відповів Орик, глибоко затягуючись,— Тронжхейм — найбільше з них. До того ж, ти бачив тільки нижні рівні міста, а решта давно покинута. Там, нагорі, все давнимдавно спорожніло. Тепер гноми ховаються під Тронжхеймом і Фартхен Дуром у гірських печерах та коридорах. Упродовж століть ми прокладали тунель

598

під Горами Беор, тож тепер можемо пройти їх наскрізь, не підіймаючись на поверхню.