Слава ЗСУ!

— Але ж це марнотратство! — здивувався Ерагон.— Навіщо ж тоді потрібен Тронжхейм?

— Правду кажеш,— кивнув гном.— Утім, місто виконує одну дуже важливу функцію!

— Яку? — поцікавився хлопець.

— У важкі часи воно дає притулок цілому народу,— сказав Орик.— Загалом, таке траплялося тільки тричі за всю історію гномів, але з тих часів ми дбаємо про навіс місто.

— Воно справді варте того,— погодився Ерагон.

— Я радий, що ти зрозумів,— посміхнувся гном у відповідь.— На жаль, через кляту імперію, цю красу пощастило бачити небагатьом чужинцям.

— А скільки тут варденів?

— Гномів чи людей?

— Людей,— уточнив Ерагон.— Саме тих, що втекли від імперії.

— Близько чотирьох тисяч,— запихкав димом Орик.— Але це неточне число, бо залишаються тільки ті, які вирішили боротися. Решта ж перебуває під захистом Короля Орина в Сурді.

— Так мало? — здивувався Ерагон.— Та ж тільки одна з королівських армій нараховує близько 16 тисяч, не беручи до уваги ургалів!

Похитавши головою, Ерагон трохи перегодом спитав:

г 599 ,

>

— А чому ваш Орин не бореться з імперією?

— Якби він виступив,— пояснив гном,— Галбаторікс миттю б його переміг. А так Сурду не чіпають, вважаючи це місто законослухняним, і даремно. Більшу частину провізії та зброї вардени отримують саме звідти... Але не сумуй, гноми теж битимуться, коли настане час! І ельфи обіцяли допомогти...

Ерагои неуважно кивнув і подумки звернувся до Сапфіри. З'ясувалося, що зараз вона смакує якоюсь поживою.

— А що це в тебе? — повернувся він до роз

мови, показуючи на Ориків шолом.— Я бачив

такі символи на стінах у Тронжхеймі.

Гном обережно зняв окутий залізом шолом і торкнувся пальцем різьбленого візерунка.

— Це символ мого роду,— пояснив він.— Усі ми

ковалі, тож молот і зірки, які ти бачив у місті, за

вжди були гербом нашого ватажка Коргана. Один

рід володарює, а ще дванадцять підкоряються

йому До речі, король Ротгар теж із нашого роду.

Повертаючи тарілки, вони зненацька зустрілися з одним гномом, що ґречно вклонився Ерагонові, пробубнівши щось незнайомою мовою.

— Що він сказав? — поцікавився зніяковілий юнак.

— Це ельфійська фраза, якою вітали вершників,— знизав плечима Орик.— Вона означає «срібна рука»... Ну то як, ти повертаєшся до Сапфіри?

600

— А де тут молена скупатися? — спитав Ерагон.— Мені треба змити дорожній бруд, а ще випрати сорочку... Ця геть забруднена кров'ю, до того ж порвана. Шкода, що в мене немає грошей, аби купити нову...

— Ти хочеш образити короля Ротгара? — з докором озвався гном.— Доки ти у Тронжхєймі, тобі не треба нічого купувати. Заплатиш пізніше, в інший спосіб. Аджихад із королем подбають, в який саме. Ходімо, я покажу тобі, де скупатися, а потім пошукаю для тебе нову сорочку.

Орик повів юнака сходами вниз, аж доки вони не опинилися в підземеллях Тронжхейма. Коридори перейшли у вузькі тунелі, де світилися червоні ліхтарі.

— Це для того,— пояснив гном,— щоб не осліп

нути від денного світла, коли виходиш назовні.

Незабаром вони опинилися в кімнатці, двері з якої вели до більшої зали.

— Там у нас басейни. Щітки й мило знайдеш

сам, а сорочку я принесу перегодом.

Ерагон подякував і почав роздягатися, почуваючись трохи незатишно в напівтемному підземеллі. Скинувши одяг, він увійшов у двері й опинився в цілковитій темряві. Повільно просуваючись уперед, юнак дійшов до басейну й заліз у воду. Навпомацки знайшов мило та щітку й почав митися. Потім він іще трохи поніжився у теплій воді, бездумно споглядаючи невидиму стелю.

бої

Вийшовши в передпокій, хлопець знайшов чистого рушника, льняну сорочку й штани. Задоволений, він одягнувся й вийшов до тунелю.

Гном уже чекав на нього, попихкуючи люлькою. Вони знову піднялися крученими сходами до Тронжхейма, звідки потрапили в містогору. Звідти Ерагои покликав Сапфіру.

— А як ви спілкуєтеся з тими, хто нагорі? — спитав юнак в Орика, доки дракон летів із фортеці.

— Цю проблему ми вирішили дуже давно,— захихотів той.— Хіба ти не помітив сходів, що ведуть із Тронжхейма до фортеці над Ісідар Мітрім? Ми називаємо їх Вол Туріи, тобто Нескінченні Сходи. Але щоразу бігати вгорувниз не дуже зручно, тому ми сигналізуємо ліхтарями. Існує й іще один спосіб, хоча ми дуже рідко ним користуємось. Це великий жолоб, яким спускаються, немов із гори.

Це що, дуже небезпечно? — посміхнувся Ера го н.

— Навіть не думай скористатися ним!—ви

гукнув Орик.—Жолоб збудовано для гномів,

а для людини він завузький. Тебе може просто