Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Ти нам простиш феєрію нічну?
Цісар
(дає знак уставати)
Я залюбки ізнов той жарт почну.
Враз опинивсь я в полум’ї буремнім,
Мов той Плутон у царстві попідземнім. Скелясте тло, мов вугіль уночі,
Ледь жевріло... А з надр, клекочучи,
Вогні, як вихри, жбухали в кипінні, Зливаючись в полум’янім склепінні. Навколо нас вогнисто-пишний храм То виростав, то западався сам.
Крізь просвіток витких колов пломінних Я бачив тьми людей різноплемінних,
Що тислися до мене всі притьмом Ударити величності чолом.
І почет мій тих не цурався мандрів; Здавалось, я — володар саламандрів.
Мефістофель
Так, ти ним був! Бо всі стихії тут Твою величність, царю, визнають.
Ти мав уже вогонь в своїй покорі,
Тож випробуй те саме і на морі;
Впірни в той вир, стань на перлисте дно, Побачиш ти там диво не одно.
Тебе обстануть, висячися, хвилі,
Самі зелені, вінця зчервонілі,
Тобі палати пишнії зведуть,
Що за тобою хоч куди підуть,
Що й стіни в них живі, прудкі, рухливі, Розвихрені й химерно-мерехтливі...
І до твоїх чарованих палат Не пробереться жоден дивогляд:
Ані дракон з лискучою лускою,
Ані акула з пащею глиткою.
Хоч як блищить перед тобою двір — Такого тлуму твій не бачив зір,
Бо будуть там і приязні сусіди — Спливуться враз цікаві нереїди, Молодшенькі — мов рибки полохкі, Доросліші — розважливі такі;
Де візьметься й Фетіда; мов Пелею, Дасть руку гостю милому, і з нею Ти на Олімпа зійдеш висоту...
Цісар
Тобі лишаю вищу сферу ту:
Не кваплюся я до такого трону.
Меф істофел ь Земля ж тобі належить по закону. Цісар
Яке добро, що ти до нас прийшов Із «Тисячі й одної ночі» мов!
Вигадько ти, як та Шехерезада,
Я ласками тебе обсиплю радо,
Аби мене ти завше розважав,
Коли стомлюсь я від щоденних справ.
Підчаший
(хутко увіходить)
Володарю, я не гадав, що вдасться Мені таке тобі звістити щастя,
Як те, що нині як ясу Сюди я радісно несу:
Рахунки ми вже всі сплатили,
З лихварських лап ми вийшли цілі Самому пеклові на зло;
Мов небо враз до нас зійшло.
Воєначальник
(увіходить за ним, підхоплює)
І військо ми задовольнили.
