Слава ЗСУ!

Про них я говорити зарікавсь.

То Матері!

Фауст

(жахається)

То Матері?

Мефістофель

Злякавсь?

Фауст

То Матері! — Чудуюсь тим словам... Мефістофель

Богині ті недовідомі вам І навіть майже незнайомі нам; Глибини, де вони живуть,— незглибні. Ти винен сам, що нам вони потрібні.

Фауст

Куди ж іти?

Мефістофель

Куди іти? В несходжене І несходиме; осягти невпрошене —

І иевпросиме. Чи ГОТОВИЙ ТИ?

Немає там замків, ані затворів;

Ти знаєш жах порожнявих просторів І вічне безгоміння самоти?

Фауст

Про де не будем говорить ми;

Чи ж ми на кухні знов у відьми,

Щоб нісенітниці верзти?

Я й сам незгірше знавсь на тому — Вивчав пусте, навчав пустому,

І що пильніш заглиблювався в річ,

То більше в ній являлось протиріч. Щоб ту нудьгу приспати невсипущу, Утік од світу я у дику пущу.

І там таким самотнім почувався,

Що врешті з чортом навіть полигався.

М ефістофел ь

Коли б ти плив в безкраїм океані,

Що огортає нашу твердь,

Ти б бачив хвилі в грізному буянні,

Хоч би вони й несли для тебе смерть;

Ти б бачив хмари, сонце, місяць, зорі, Вертких дельфінів у прищухлім морі,— Що-небудь видно там завжди;

В порожняві ж не вбачиш ти нічого,

Не вчуєш власної ходи І не доступишся твердого.

Фауст

Нагадуєш ти того містагога,

Що неофіта дурить запального;

На глум женеш мене ти в невідомість — А я там сили наберусь натомість;

З вогню тягать капітани, мов на жарт, Ти шлеш мене — я там добуду гарт. Побачим, що майбутнє принесе:

Втвоїм ніщо знайду я, може, все.

Мефістофель

Хвалю тебе за розум в час розлуки, Збагнув ти добре всі бісівські штуки; Ось на ключа.

Фауст

Це ж патичок якийсь.

Мефістофель Візьми попробуй, а тоді вже й смійсь.

Фауст

Росте в руці — ще й блиск од нього б’є!

Мефістофель

Побачиш ти, яка в нім сила є!

Нюшить той ключ і знає, що і де,

До Матерів тебе він доведе.

Фауст