Слава ЗСУ!

Невже ж мене він тут чеканням зморить?

А я б йому роботу міг прискорить.

Фамулус виходить. Мефістофель велично розсідається на кріслі.

Як тільки я на місце сів —

Ізнов знайомця онде бачу;

Та цей — з новітніх юнаків,

Зухвалий надто аж на вдачу.

Бакаляр

(галасуючи, йде по коридору)

Двері настіж розчахнулись,

Сподівання ворухнулись,

Що в цім пилі та в цій цвілі,

В цій пустелі омертвілій,

У могилі цього дому Не заскліть живцем живому!

Ції мури, ції стіни Недалеко од руїни,

Та й склепіння це химерне,

Не підходьте, бо наверне!..

Я нестримний часто в шалі,

Але тут — ні кроку далі.

Що я нині тут узнаю?

А колись же, пам’ятаю,

Першокурсник жовтодзьобий,

Повен щирої шаноби,

Вірив блазням бородатим, їхнім вигадкам проклятим.

Що казали їм шпаргали,

Те й мені вони брехали,

Нісенітницям учили,

І себе, й мене труїли...

Як! Ізнов в півтьмі кімнати Щось замріло бородате?

Як і кілька років тому,

Він сидить в плащі рудому...

Це ж той самий баламут,

Що мене морочив тут!

Він дурив мене зухвало,

Бо тоді я тямив мало,

А тепер я підкувавсь —

Не на того він нарвавсь!

Добродію! Як мутний Лети плив З-під лисини у вас не все ще змив,

То гляньте лиш — я ваш колишній учень,

Що переріс нуду шкільних напучень.

Я вас таким, як ви й були, застав,

А сам зате зовсім інакшим став.

Мефістофель

Я рад, що вас мій дзвін сюди призвав;

Вас і тоді я вельми цінував;

По гусені, по лялечці вже знати,

Який метелик буде цяцькуватий.

Вам змалку любі кучері хвилясті Та комірці мережано-зірчасті,

І зроду не носили ви коси —

Вам шведський зачіс додає краси. Поводитесь ви хвацько, резолютно,

Шкода лише, що надто абсолютно.

Бакаляр

Добродію! Ми на старому місці,

Але часи, вважайте, в нас нові.

Двозначних слів не тратьте без користі,— Розвиднілось у нас у галові.