Слава ЗСУ!

(Сіпає дзвінка, що дзеленькоче розкотисто-пронизливо, аж спини задрижали, двері повідчинялися).

Фамулус

(плентається по довгому темному коридору)

Що так страшно дзеленькоче?

Сходи, стіни — все двигоче;

Крізь мальованії шиби Блискавки мигочуть ніби;

В стелю наче б’ють перуни —

Так і сиплються шпаруни,

І якась чудовна сила Двері замкнені одкрила.

Леле! Велетень убравсь то В старовинний одяг Фауста!

Владні зори, владні жести —

Я вже й ніг не годен звести...

Ні сховатись, ні втекти Од такої жахоти!

Мефістофель Ходіть сюди! Вас звати ж Nicodemus?

Фамулус Добродію! Воістину... Oremus.

Мефістофель Облишмо це!

Фамулус Мене ви взнали вмент!

Мефістофель

Та як не взнать — старий, а все студент, Аж мохом взявсь! Отак і вчений муж Звікує вік, учившися чимдуж,

Будує звільна картяну будівлю,

Але навряд чи виведе покрівлю...

От ваш учитель — той усе розчовп, Професор Ватер високошановний, Премудрості збирач непогамовний,

У вченім світі перший стовп.

Круг нього завше звідусюди Юрбою стовплюються люди,

До краю спрагнені знання.

На кафедрі живий підручник,

Мов той Петро, небесний ключник,

Він рай і пекло відчиня.

Чи ж хто зрівняється з ним? Де там!

Він всіх і вся навік скорив Непохибним авторитетом,

Він навіть Фауста затьмарив.

Фамулус

Б, ні, не так, хай пан мені дарує,

Учитель мій зовсім не гонорує І вгору не несеться всує,

Бо скромність — то його благая часть. Відколи муж великий щез непевно,

Він молить в Бога невтоленно й ревно Повернення його, як визволу з нещасть.

І тут у Фаустовій кімнаті Ніхто нічого не торка —

Вона господаря чека;

Я аж боюсь сюди вступати.

Та що нам зорі принесли?

Всі мури острах ніби стиснув.

Здригнулись двері, засув тріснув —

А то б і ви тут не були.

Мефістофель

А сам професор Вагнер де?

Ведіть до нього, раз не йде!

Фамулус

Ох! Він суворо наказав Його не одривать од справ.

На самоті він місяцями Над чимсь працює до нестями.

То був між вченими чистій —

Тепер мов сажотрус який.

Замурзав кіптем носа.й вуха,

Опух увесь — на жар все дмуха,

Кліщами, склянками бряжчить І жде великого щомить.

Мефістофель