Слава ЗСУ!

То будь ти й чорт — намучишся із ним!

Пітьма. Замішання.

ДІЯ ДРУГА

Тісна готична кімната з високим склепінням — колишній Фаустів кабінет, такий, як і був.

Мефістофель

(виходить із-за заслони, підіймає її й оглядається — аж там Фауст лежить на старосвітському ліжку)

Лежи, бідахо! Знову страсть Тебе обплутала шалена!

Кого вразить сама Гелена,

Тому не скоро пільгу дасть.

( Розглядається).

Дивлюсь сюди-туди, і ніби Усе лишилось, як було,

Лиш потьмяніли кольорові шиби Та павутиння всюди прибуло.

Чорнило всхло, папір пожовклим взявся,

Але на місці все добро...

А он лежить і те перо,

Що Фауст ним чорту підписався,

І згусклу кров ще знати на пері,

Що ним була для підпису узята...

Чого б то не дали антикварі,

Щоб мать такого експоната!

Ось плащ старий ще висить на гачку;

Колись хлопчині-простачку Я в ньому правив теревені-вені,

Що й досі має він за одкровення...

Мені аж закортіло знов

В цім теплім, хоч і грубім хутрі Торочить речі хитромудрі,

Як той доцент чи богослов.

Учений муж на те здобувся,

А чорт уже давно забувся.

(Знімав зо стіни хутряного плаща і витрушує; звідти вилізають цикади, жучки і всілякі комашки).

Хор комах

Чолом, наш патроне,

Наш любий, чолом!

Тебе ми впізнали,

В’ємося кругом.

Ти ткнув поодинці нас,

Звідси йдучи,

Тепер нас, дивися,

Кишать тисячі!

Ховається погань У грудях людей —

Скоріше в кожусі Добачиш вошей.

Мефістофель

Молодняку радію я без меж!

Ти тільки сій — свого часу пожнеш.

Ще раз хламидою трусну —

Знов хмару кузьок сполохну.

Ховайтесь, любії тваринки,

В yd кутки, в yd шпаринки,

В припалі пилом коробки,

В крихкі посудні черепки,

В сухий потрісканий пергамен,

У череп, в темінь очних ямив...

В цім трухлім мотлоху, в цвіллі Привілля химородній тлі.

(Одягає плащ).

Знов мантія на плечі впала;

Зіграю ще раз принципала.

Та що кому в пустім званні?

Шаноби хочеться мені.