Слава ЗСУ!

Німфи

(до Фауста)

Лягай та полежиш В затишнім куточку,

Всі болі, всю втому Приспи в холодочку.

Хто муки набрався,

Спочинути рад Під шепіт, під шемріт,

Під журкіт наяд.

Фауст

То я не сплю! Які розкоші!

0 юні постаті хороші!

Це ж я насправді бачу вас, Немов якого чару повен!

Чи це видіння, а чи спомин? Являлись ви мені вже раз.

Між буйних заростів долини Тут не один струмочок лине — Леліють тихо, ледь дзюрчать; Та ось в одно злились потоки,

1 став постав із них широкий, Простора і прозора гладь.

Там молоді тіла жіночі Подвійним чаром ваблять очі. Свічадо вод відбило їх:

Ті поринають вглиб сміливо,

А ті ступають боязливо; Гармидер, галас, гомін, сміх... Чому б на них не любувати, Жадібних зорів не втішати,— Та мрія далі все біжить:

Там за рясним зеленим листям, На ложі ніжнім, запашистім Цариця-вродниця лежить...

Диво дивне! З бухт затишних Випливає гроно пишних, Величавих лебедів.

Плинуть лагідно, спокволу, Кожен повен задоволу,

Гордо голову підвів...

Та один, за всіх гарніший,

І пишніший, і сміліший, Обігнав товаришів, Розпустивши пера білі, Розгойдавши хвильно хвилі,

У святилище заплив...

Всі інші плавають по ставу, Прибравши грізную поставу,

А ті й змагатись завелись,

Аж полякалися служниці,

Що їм уже не до цариці,—

Аби самим уберегтись.

Німфи До лужка, до бережка Прихилімо, сестри, вухо —

Бо, здається, здалека Кінський тупіт чути глухо.

Як би взнати, що за гість 1 яку несе нам вість?

Фауст Загуло,заколивало,

Справді, хтось там мчиться чвалом.. Яка краса!

Звершаться чудеса,

І я її дістану,

Єдину, незрівнянну.

Все ближче й ближче верхівець — Сміливець, видно, і мудрець —

На сніжно-білім румакові.

Я знаю, що це за один —

Філіри славнозвісний син.

Хіроне, стій! Зі мною стань до мови!

X і ро н

Чого тобі?

Фауст Придерж лишень ходи!

X і ро н

Не встою ж я.

Фауст Ну, то мене зсади.

Хірон

Сідай! Тепер як слід ми поговорим. Куди тобі? Туди, через потік?

Ми тії хвилі миттю переборем.