Слава ЗСУ!

(сідає)

Вези, де хоч. Я вдячний буду вік... Славетнику, відомо, як плекав ти Героїв рід на шану у віках,

У тебе вчились мужні аргонавти І інші всі, безсмертні у піснях.

Хірон

Облишмо це! Нащо Паллада, й то Як Ментор шани мало щось находить; По-своєму усяк себе поводить,

Мов їх і не виховував ніхто.

Фау с.т

У лікаря, що все спізнав до краю, Коріння силу і цілючість зіль,

Що гоїть рани і втишає біль,

І тіло й дух я щиро обіймаю.

Хірон

Колись пораненим в бою Ставав і я в пригоді духом,

Тепер ту справу віддаю Попам та бабам-шепотухам.

Фауст

Воістину великий муж До слави й почестей байдуж І скромно хоче доказати,

Немов таких, як вів, багато.

Хірон

Підлесник криється в тобі Чи то цареві, чи юрбі.

Фауст

Героям ти найбільшим був сучасник, Великих діл і сам не раз учасник; Багато бачив, і не менш зробив,

І як півбог розумно й чинно жив. Скажи, кого б з усіх отих героїв Ти вищої шаноби удостоїв?

Всі аргонавти гідні похвали,

По-своєму героями були:

В одного те яскраво виступало,

Що в іншого нерідко бракувало.

Де брали гору юність і краса,

Там Діоскурів славила яса;

Де треба другу помочі і ради,

Вели перед одважні Бореади;

Де йшлось про розум, глибину думок,Царив Я зон, улюбленець жінок; Орфей був ніжний, лагідний і щирий, Скоряв усіх дзвінкою грою ліри; Лінкей зіркий, ні вдень ані вночі, Було, не схибить, човна ведучи...

Тм небезпеки дружбу гартували:

Що діяв хто, те інші похваляли.

Фауст Що скажеш ти про Геркулеса?

Хірон

О, не буди в мені жаги!

Не бачив Феба я, Ареса,

Не знаю, що то за боги,

Але не раз дививсь на того,

Що люди славили, як Бога.

Хоч родом він і цар був сам,

Юнак, красою незрівнянний,

А брату старшому слухняний І найвродливішим жінкам.

Такого не вродить вже Геї,

І Гебі в небо не піднять;

Даремно творять епопеї,

Даремно статуї різьблять.

Фауст

Таку ти змалював картинку,

Що і різьбяр навряд би вдав.

Про мужа кращого сказав,