Слава ЗСУ!

Скажи ж і про найкращу жінку.

Хірон

Красу жіночу славить годі,

Вона бува пуста й німа;

Яка ціна холодній вроді,

Де життєрадності нема?

Краса сама собі царює,

А грація усіх чарує,

От як Гелена, що я віз.

Фауст

Ти віз її?

X і рон На цій ось спині.

Фауст

Куди і я оце заліз?

Від щастя я не тямлюсь нині.

Хірои

Вона й держалася отак,

Як ти, за гриву.

Фауст

Мов у сні я...

Вона ж моя єдина мрія!

Розказуй все мені, що й як,

Куди її і звідки віз ти?

Хірои

Про се цікаво розповісти.

Тож Діоскури, гідні похвали,

У розбишак сестричку відняли;

А ті не звикли до таких невдач, Оговтавшись, в погонь пішли навскач, Та я з братами мало не застряг На елевсінських болотах;

Вони йшли вбрід, а я з сестрою виплив. Як дякувала там мені вона, Розсудлива, поважна й приязна;

По вогкій гриві гладила...

Та юнь старого знадила!

Фауст Це в десять літ!

Обман філологічний —

Літа лічить вродливиці міфічній!

Поет її усе одною зна:

Не зріє і не старіє вона,

Ізмалечку її вже викрадають,

За літньою герої упадають,

Чи втратить же вона коли красу?

Поет не визнає оков часу.

Фауст

Й вона хай буде часу непокірна!

Без часу бо, щасливий неймовірно, Ахілл її у Ферах десь найшов,

На зло судьбі добув її любов.

Чи ж я не зможу силою чуття Прекрасний образ визвать до життя, Безсмертну ту істоту богорівну, Величну й ніжну, владну і чарівну?

Де, де вона, скажи, богиня ця, Прекрасна і жадана без кінця?

Одне бажання пориває душу —

Як не знайду її, то й жить не мушу.

Хірон

По-людському ти просто захопився,

А духам так здається — з глузду збився. Але тобі щастить-таки, нівроку:

Я хоч на мить навідуюсь щороку У храм до Манто, доньки Ескулапа;