Слава ЗСУ!

Не вам відкрити помисли царицині.

Ходімо всі! Стара, іди попереду!

Залюбки йдем ми туди,

Йдем, поспішаєм;

За нами — смерть,

Перед нами знов Мури твердині,

Ворогам недоступні.

Хай вони нас бережуть Так, як і наш Іліон,—

Він же врешті впав Тільки від підлих хитрощів.

Підіймається туман, змагає глибину сцени, а як треба, і передній кін.

Що це за знак?!

Сестри, поглядіть:

Був такий світлий день!

Де не взявся млистий туман Із Еврота хвиль святих;

Вже не видно й берега,

Очеретом умаєного,

Вже почезли в імлі Лебеді-білогруди,

Що гуртом лагідним Поплески плили.

Чути здаля —

Лебедіють десь... Лебедіють-ячать.

Все те, певно, віщує нам смерть; Ми рятунку ждали вже —

Що ж натомість станеться?

Все грозить загибеллю нам, Лебедятам дрібним,

Пташечкам білогрудим,

Нашій Лебедівні...

Горе, горе нам!

Все облягла кругом Темна, густа імла;

Вже й одна одну не вгледимо!

Чи ми йдем, чи не йдем?

Чи по землі,

Чи над землею дріботимо? Бачиш? То ж Гермес мріє там

Спереду нам... Має злотним жезлом,

Мов завертає нас знову назад До безвідрадного, похмурого,

Хоч повного невловних постатей,

Та вічно-порожнього А’ща.

Ще темніше раптом стало, мла розвіялась без блиску, Сірі, бурі, хмурі мури появились перед нами. Замикають круговиди... Чи це двір такий чи яма? Страшно, страшно, любі сестри! Ми в неволі! 1 ніколи Ми ще в тяжчій не були!

ВНУТРІШНЄ ЗАМКОВЕ ПОДВІР’Я, ОТОЧЕНЕ БАГАТИМИ ФАНТАСТИЧНИМИ СЕРЕДНЬОВІЧНИМИ БУДІВЛЯМИ

Провідниця хору

Поквапне й нерозумне те жіноцтво скрізь! На всіх вітрах сюди й туди хитається, Хвилюється і долею й недолею...

Завжди одна із одною в незлагоді, Перечитесь — і тільки в горі й радощах Буває, що водно сміється й плачеться. Мовчіть і ждіть, дивіться: наша владарка Задумалась, вирішує, що діяти.

Гелена

Та де ж ти ділась, Піфіє, чи як тебе? Виходь уже з склепінь твердині хмурої!

Як ти пішла до ватага славетного,

Щоб запобігти нам його прихильності,— Хвала тобі! Веди мене до нього враз! Спокою вже по всіх тривогах прагну я.

Провідниця хору

Даремно ти, царице, озираєшся;

Вже зникло десь напевне те страховище, Запало, може, в надра тої темряви,

Щд з неї ми так загадково вирнули;