Слава ЗСУ!

Бо ж не бояться величні царі — Тайнії радощі Сміливо виявить Перед очі народу.

Гел єна

Далеко десь і близько разом я,

І світ увесь по-новому сія.

Фауст

Душа в мені огнем жаги взялась; Я мов у сні — зникає місце й час.

Гелена

Я віджила й відмолоділа знов;

Це все дала мені твоя любов.

Як зрозуміть цю долю пречудну?

Ми мусим жить — бодай лиш мить одну...

Форкіада (увіходить прожогом)

Киньте читанку кохання, Пустотливе воркування, Воркітливе пустування,— Розважатися не час.

Чуйте — віє даль грозою,

Сурми грають десь до бою,

Згуба близиться до вас.

Менелай шикує лави Змити в битві бруд неслави, Загасити пал образ!

Переможця взнаєш злобу —

Буде те, що й Деїфобу,

За жіночий любий лас.

На гілках повиснуть зайди,

А на з радну жінку, знай ти,

Жрець сокиру вже припас.

Фауст

Ізнов завада, знову неприємності!

1 в небезпеці не люблю я кваплення.

Зла вість гінця й найкращого обриджує,

А ти, найбридша, в злих вістях кохаєшся. Але у нас тобі не пощасливиться —

Пусті слова! Немає небезпеки тут,

А якщо й є — то нам до неї байдуже.

Сигнали, постріли з веж, сурми й жоломійки, військова музика» похід потужного війська.

Дивись, як одіб’ють удар той Хоробрі витязі мої:

Лиш той любові жінки вартий,

Хто вміє захистить її.

(До ватажків, що вирізняються із лав і підходять до нього).

В них погляд стримано-жагучий;

І переможна в них хода;

Це — порив півночі могучий,

Це — сила сходу молода.

Одіті в сталь, повиті в грози,

Де йдуть вони — усе паде,

І скрізь по тій жахній дорозі Земля гуде — луна іде...

Перехопились через Піл ос,—

І Нестор здержать не здолав,

Царків рушення розчепилось Під ярим тиском буйних лав.

Женіть же звідси Менелая,

Зіпхніть у море знов мерщій!

Хай там добичником шмигляє,

Як до душі йому розбій.

Ви нині герцоги, владуйте,

Я вам весь край оддам у лен —

Цариці Спарти всі слугуйте,

Вона над вами сюзерен.

Германцю я Корінф лишаю,