Слава ЗСУ!

Жваво крильця розкрилює І у сонячну просторінь Лине буйно і сміло.

Тож недарма і став з нього

Бог, довічно зичливий Всім пронозам і злодіям, Хитрунам і пройдисвітам — Сам із пуп’янка коїв він Неабиякі штуки:

В Посейдона тризубця вкрав, У Арея меча з піхов,

У Гефеста обценьки,

В Аполлона і стріли, й лук;

В Зевса-батька й у того він Перуна з рук би вихопив,

Та вогню ізлякався;

Із Еротом боровшися, Підставляв йому ніжку,

А з Кіпрідою бавлячись,

З неї пояса зняв він.

З печери чути чарівно-світлу струнну мелодію.

Всі слухають, глибоко зворушені. Відси аж до відмічено! паузи гра йде піп музику.

Форкіада

Любі згуки наслухайте,

Киньте вигадки старі!

Всіх богів своїх цурайте —

Інше стало на порі.

Вас ніхто не розуміє,

Нам потрібна дань нова:

Тільки те на серце діє,

Що із серця виплива.

(Іде на скелі).

Хор

Раз тебе, страшна потворо,

Те грання так дійняло,

То з очей не бризне скоро Сліз блаженних джерело.

Хай померкне сонце ясне —

У душі в нас світло є;

Дасть усе нам серце власне,

Чого світ нам не дає.

Гелена, Фауст і Евфоріон в описаному вище вбранні.

Евфоріон

Чи веду я спів дитинний —

Вам од рада то з одрад,

Чи піду я в танчик звинний — Ваше серце б’ється влад.

Гелена Де любов єднає двоє,

Вище людське щастя там;

Де кохання створить троє,

То небесна розкіш нам.

Фауст

Те, що снилось, все здійснилось: Твій-бо я, а ти моя!

Лиш би все те не змінилось — Одного бажаю я!

Хор

В любім, лагіднім маляті Світлі мрії многих літ;

Хай розквітне в благодаті Тої спілки красний цвіт!

Евфоріон Дайте побігать,

Дайте погратись,

У високості Безмежні знятись Смілим бажанням Повен я вкрай.

Фауст Ой стиха, стиха,

Землі держися,

Падіння й лиха Постережися;

Сину коханий,

Нас не вражай!

Евфоріон Не хочу долі Нудьги та скуки!

Пустіте одіж,

Пустіте руки,