Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фауст

А до Аїду не вернемо більш.

Вічно живуща природа Право над нами взяла;

Ми знов, як духи, над нею.

Перша частина хору

В гіллі, в вітті ми розбудим шумний шепіт,

томний трепет, Од коріння до верхів’я сік поганим живодайний;

І листками, і квітками рясно й красно закосичим Кучерявії дерева на багатий урожай.

Вспіє овоч — враз зберуться юрби люду, юрми скоту; Всі хапають, всі ласують, набігають і юртують,

Перед нами, як богами, всі схиляються кругом.

Друга частина хору

Ми огорнем ніжним валом ті дзеркальні стіни скальні, Колихатимемось любо, приголублюючи їх;

Вчуєм, вловим кожен звук ми — щебет птахів,

шепіт плавнів Чи страшливий окрик Пана,— й тут же відгук свій

шлемо,

Ми відшумлюємо шуму, ми відгромлюємо грому, Стосоткротною луною кожен голос оддамо.

Третя частина хору

Ми, сестрички, моторніші, побіжімо ручаями,

Нас бо надять, нас бо ваблять дальні пагорби квітучі; Поллємося далі й далі, пов\'ємося закрутками,

Все лугами-морогами до садів та до осель,

Там, де пишні кипариси гінко в небо піднялися Понад берег, понад води, понад весь той круговид.

Четверта частина хору

Ви гуляйте всі, де знайте; ми ж окриєм шумним роєм Горб, де лози виноградні повилися по тичках;

Там щоднини й щогодини видно працю винороба, Клопотання ревне й щире за непевний урожай.

Він копає, він сапає, підгортає, в’яже, ріже,

Всіх богів о поміч молить, бога сонця більше всіх. Тільки Вакх розкошолюбний про слугу свого не дбає, Все лежить у холодочку, з фавном грається малим. Щоби мрій йому навіять і приємно захмелити,

Досить є для нього завше у міхах, глеках, у кінвах, Справа й зліва в темних гротах у запасено навік...

Всі ж боги тим часом добрі, а найпаче Феб пресвітлий, Віють, гріють, поять, живлять ягід кетяги рясні;

Де винар трудився тихий, там стоїть веселий гамір, Серед лоззя, поміж листям всюди чути жвавий шелест, Скрип кошів, бряжчання відер і крехтання повних нош: Все те йде в велику кадку, до давильників під ноги, Свіжі, чисті виногрона топчуть потоптом вони;

З ягід чавлених струмує, аж шумує сік п’янкий.

Ось озвалися кімвали, мідні вдарили литаври —

Бо з містерій вже свавільно розповився Діоніс:

З козлоногами танцює, з козлоніжками дрібцює,

А між ними репетує ще й Сіленів довговух...

Всюди ратиці зухвалі без жалю пристойність топчуть, Заморочується розум, вуха ревнява глушить.

Голова й живіт вже повні, а п’яниць до чарки тягне,

А як хто й не втратив тями — лиш посилює гармидер; Щоб налить вина нового, спорожняй старі міхи!

Заслона спадає.

Форкіада випростовується велетенськи на передньому коні, сходить із котурнів, відслоняє маску й покривало і являється у виглчді Мефістофеля , щоб у разі потреби витлумачити п’єсу в епілозі.

Попередня
-= 173 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 19.

Останній коментар

  25.11.2016

але


  25.11.2016

важко зрозуміти


  22.11.2016

на какой странице о Маргарите?


Додати коментар