Слава ЗСУ!

Я зіпсував попівству насолоду,

Хоч добре знак), сам собі на шкоду. Невже аж нині, через стільки літ, Пожну я діла радісного плід?

Фауст

Добро сторицею воздається; Зверни свій зір у неба вись:

То знамення тобі, дивись,

Воно віщує певне щастя.

Цісар

Орел ширяє в небесах,

Аспідом — гриф, потворний птах.

Фауст

Вважай, то справді добрий знак,

Бо гриф — то міф, чи так чи сяк; Та де б та вигадка могла Здолати справжнього орла?

Цісар

Кружляють широко кругами І раптом — блись! — уже зійшлись, Один у одного впились,

Зчепились люто пазурами.

Фауст

Дивися, гриф уже підбивсь,

Узнав, що значить хист орлиний,

І, опустивши хвіст левиний,

За верховіттям бору скривсь.

Цісар

Нехай по цьому знаку й буде, Приймаю з радістю це чудо.

М ефістофель

(праворуч)

Наших воїв тиск завзятий Крушить міць ворожих ратей. Гуркіт, клекіт, брязкіт, торох,

Вже подавсь направо ворог,

І безладна ця навала Й інші лави захитала...

Наше військо невгавуще Вправо вдарило ще дужче На фаланги ослабілі,

Як розбурханії хвилі,

Сила з силою другою Шаленіють у двобою...

Краще й вигадать незмога,

Наша буде перемога.

Цісар

(зліва до Фауста)

Глянь! Чи ж нашому загону Утримати оборону?

Чи каміння їм не стало?

Вже узято нижні скали,

З верхніх теж одходять наші, Лізуть, сунуть маси вражі Вище й вище, далі й далі,

Може, вже на перевалі...

Ваші засоби нечисті,

З них немає нам користі.

Пауза.

М ефістофель

Ось мій один і другий ворон.

Летять похмуро і суворо,

Боюсь, що вісті злі несуть.

Цісар

їх вигляд збуджує неспокій...

Від скель, де бій кипить жорстокий, Вітрила чорні їх женуть.

Мефістофель

(до воронів)

Сідайте лиш мені над вуха!

Той не загине, хто вас слуха,

Ви справите на вірну путь.