Слава ЗСУ!

Яви минущого Нам ніби сняться;

То — символ сущого, Де сни здійсняться,

Де все урочеє Діє й живе;

Вічно жіночеє Нас туди зве.

Finis

ЛІРИКА

МАЙОВА ПІСНЯ

О, як яріє Весь світ навкруг! Як сяє сонце,

Як мріє луг!

Квітує кожне Живе стебло, Пташиним співом Ліс облягло.

Блаженна радість — Сердець єство!

О земле! Сонце!

О торжество!

Любов, любове! Шарієш ти,

Неначе хмарка Із висоти.

Благословляєш Ти ранній шлях... Весняним цвітом Весь світ пропах!

Кохана, щастя Моє ясне!

Тебе люблю я,

Як ти мене!

О Дмитро Наливайко, упорядкування, 2001

ФІАЛКА

Фіалка на лужку росла,

Незнана і проста була,

Цвіла собі фіалка.

Пастушка мимо йшла з ліска,

Була легенька і струнка.

Он як, он 4к,

Співала на лужку.

«Якби мені хоч на часок Стать кращою серед квіток,—

Так марила фіалка,—

Тоді зірве мене вона,

Притисне к серцю, чарівна,

Хоч на часок,

Хоч би на мить яку!»

Та, леле, дівчина іде,

Не бачить, що вона росте. Розтоптана фіалка.

Вона смерть радо прийняла. «Нехай я вмру, та смерть прийшла Край ніг, край ніг,

Край ніг твоїх».

ПРОМЕТЕЙ

Вгорни небо твоє, Зевсе,

Імлою хмар,

Вчини, як отой хлопчак,

Що толочить будяки,

Влучай в дуби й верхів\'я гір,— Тільки мою землю Мені залиши

І мою хатину, будовану не тобою, І вогнище моє Із розжареним приском,

Якому ти заздриш.

Не знаю нікого біднішого Під сонцем, ніж ви, богове! Нещедро ви жйвлите Данням офір І дихом молитов Вашу величність.

Ви б геть змарчіли, якби Не жебраки і діти,

Дурники, повні надії.

Коли я був малий, тоді,

Не знаючи, що, де і як,

Звертав свої заблудлі очі До сонця, чи нема там вгорі Вуха, що скарги мої почуло б, Серця, що так, як моє, Пригноблених би пожаліло.

Хто допоміг

Гордість титанів мені здолать? Хто від смерті мене врятував,