Слава ЗСУ!

В тобі єдиній — все життя моє.

На самоті лиш можу щастя пити,

Твої скарби ховати і таїти».

Всміхнулась: «Бачиш, мудро як було Лиш обережно підіймать покрови! Буяння юне ще не перейшло,

ХІИТЯЧОЇ ти ще не зрікся МОВИ,

А вже надлюдське зносиш ти чоло, Людиною ще стати не готовий!

Чим ти від інших так різнишся дуже? Спізнай себе, мирись із світом, друже!»

«Прости,— гукнув я,— помилку мою! Невже дарма розкрились очі в мене?

В крові в&елу волю я таю,

Ціную я твій дар благословенний! Віднині серце людям віддаю,

Не закопаю свій талант священний! Так, я на те шукав дороги сам,

Щоб показать її моїм братам!»

Так я казав. Дивилася ласкаво Мені в лице істота неземну,

В її очах я мав читати право,

Що гудить і що схвалює вона.

Одужав я і мислив нелукаво,

1 знову дух буяв мій, як весна.

Тож, сповнений жадоби однієї, Наблизився з довірою до неї.

Простерла руку й почала ловити Туманну пару, що навкруг текла.

І пара їй давалася схопити,

І вже туманом більше не була.

Я озирнувся, подивом повитий,

Блакить ізнову грала і цвіла.

Та найясніш, проте, вона сіяла У маєві хисткого покривала.

«Тебе я знаю з хибами твоїми,

Добро я бачу, що в тобі ще спить».— Сказала так,— я слухав, невситимий. «Пора тобі мій заповіт одкрить!

Життя того до щастя завжди йтиме,

Хто зможе дар мій у покорі стріть. Зіткали сонце й подих світанковий Для правди рук поезії покрови.

Коли тобі і друзям душно стане,

Кинь у повітря лиш покрови ті,

І легіт вас овіє пожаданий,

Запахнуть ніжно квіти золоті,

І знов вам спокій у серця загляне,

З труни — до хмар простеляться путі, Солодкими життя вам будуть хвилі,

І день і ніч вам знову стануть милі».

До мене ж, друзі! У гурті одному Тягар нести намлегше життьовий. Коли знайдем ми на шляху свойому Пахучий цвіт і овоч золотий,—

Вперед ходім, долаючи утому, Благословляймо кожен день новий! Нехай колись по нас заплачуть внуки,На радість їм єднаймо міцно руки!

ПРИМІТКИ

«ФАУСТ»

ПРИСВЯТА

Написана 1797 p., коли Гете після багаторічно! перерви знову вернувся до роботи над «Фаустом». Присвята звернена не стільки до читача, скільки до призабутих образів трагедії, «туманних постатей», що являлись поетові ще в дні юності і нині знов оволодівають його уявою, вимагаючи собі втілення.

Пісень мсйх не чують ніжні душі, / Що слухали пісні юнацьких днів.., — З поетових друзів, що слухали перші сцени «Фауста», одні на цей час уже померли (сестра Корнелія, письменники Мерк, Ленц), інші жили далеко від Гете або відцурались його (письменники Клопшток, Клінпер, Гердер, філософ-ідеаліст Якобі).