Слава ЗСУ!

Як сонце сіда в тишині,

На дальні мінливі вершини Дивлюсь, і здається мені,

Що це зброєносець в тумані Й служниця... І в тиші хвилин Вона йде його частувати,

І дякує дівчині він.

АЛЕГОРІЯ

Букет нарвавши на лужку густім, Приніс його в задумі я у дім.

Але схилились до землі квітки,

Від теплих рук зів\'яли пелюстки. Його у глек поставив я тоді,—

Й квітки, мов чудо, розцвіли в воді! Вершечки ніжні вгору підвелись, Зелені стебла барвами взялись,

І чути свіжість в них тепер таку, Немов вони на рідному лужку.

Так само я, мов чудо, пізнаю На мові іншій пісеньку свою.

ПОСВЯТА

Зайнявся ранок; кроками своїми Від мене сон легкий він відігнав.

І вийшов я, і тропами гірськими, Веселий, в далечінь попрямував,

І кожен квіт, поміж травою зримий, Мені безмежно серце чарував,

І юний день, росою чисто вмитий,

Усе свіжив, щоб і мене свіжити.

Коли я йшов, у лузі над рікою Устав туман і далечінь повив,

Він крилами замаяв наді мною І навкруги мінливо затремтів;

Уже не міг я за густою млою До наокольних приглядатись див

І, замкнений у непрозірну хмару, Нового дня уже не бачив чару.

Та раптом сонце блиснуло несміло,

І запалали промені ясні;

Туману пасма то в яри котило,

То понад ліс несло в височині.

Який я радий був зустріть світило, Що вдвічі кращим видалось мені! Боролись довго сили дня і ночі,

1 врешті сяйво засліпило очі.

Та незабаром їх відкрити знову Мені душа веліла запальна,

Хоча не раз їх мружити раптово Примушувала далеч осяйна,—

І враз, на хмарі випливши чудово, Моїм очам божественна жона Явилася з незнаної країни.

Не бачив я світлішої картини!

«Пізнав мене?» — промовила устами, Де чиста вірність і любов цвіла.

«Ти пізнаєш? Це ж я тобі бальзами Не раз на рани життьові лила.

Мене ти знаєш, бо союз між нами Твоя душа жагуча нам дала.

Хіба ж не я схилялась над тобою,

Як плакав ти дитиною малою?»

«О, так!» — гукнув я і схилив коліна Благоговійно.— «Я тебе впізнав! Давала спокій ти мені єдина,

Коли я в муках пристрасті палав;

Коли гірка надходила година,

Чоло мені твій повів освіжав,

Земні найкращі радощі дала ти,

І лиш з тобою можу щастя знати!

Не назову тебе, хоч називає І той, і той святе ім’я твоє І щиро за свою тебе вважає,

Хоч мук йому твій образ завдає.

Я друзів мав багато — їх немає,