Слава ЗСУ!

Хто з нас, друже, побіжить?

І рука, що так щасливо Добрі діяла діла —

Вже не та. Усе — мінливе,

Й доля інша, ніж була.

Інший на твоєму місці Зветься вже твоїм ім’ям... Дай з’єднатись променисто І початкам і кінцям!

Сам вперед лети бистріше Від подій і від речей,

Поєднавши бурю й тишу, Сяйво днів і тьму ночей.

Музи слав: вони у вічність Перекинули, як міст —

Розум: форми безграничність, Серце: твій натхненний зміст!

СИН МУЗ

Блукаю в лісі й полі, Свищу пісні на волі,

Із краю в край іду.

У такт мені все плине, Усе назустріч лине,

З піснями у ладу.

Мене стрічають квіти,

В саду зелені віти,— Так радісно мені,—

Я співом їх вітаю.

А як зима з-за гаю,— Співаю їй пісні.

Вітаю я простори, Крижані та суворі, Люблю зими красу. Коли ж вона минає, Нову я радість маю— Весняну п’ю росу.

Під липою густою Я з молоддю меткою Співаю й награю. Розсердився хлопчина, Що йде в танок дівчина Під музику мою.

Крилаті стали ноги: Ведуть мене дороги Через яри й поля.

О Музи мої милі,

Коли упасти в силі На лоно ваше я?

ЗАМОК НА ГОРІ

Покинутий замок роками Стоїть на горі в далині.

Бувало, колись біля брами Тут рицар чекав на коні.

А нині навкруг попелище,

Де тиша могильна вгорі,

І скрізь мені вільна дорога,— Зруйновані мури старі.

В підвалі оцім шумувало Немало хмільного вина,—

Та більш не приходить служниця, І глеків не носить вона;

Вже келихів більш не розставить Шляхетним гостям при столі,

Що п’ють у святковому залі При тьмяних свічках у імлі;

Попові не сповнить баклагу, Хильнути не дасть нашвидку Із глека свого зброєносцю Й не прийме подяку легку.

Упало згоріле склепіння,

У комині — вітру виття,

Ні сходів крутих, ні покоїв —

А тільки руїни й сміття.

Але, коли світлого ранку Кохана по схилу іде,

А в неї баклага і цитра,

І свято бучне її жде,—

Тоді мені весело знову,

І тиша зникає німа,

І щиро співа моє серце,

І радість його обійма.

І ми, наче гості шляхетні,

По залах мовчазно йдемо,

Мов пара з минулого віку,

Обряду врочисто ждемо.

І пастир поважний питає,

В капелі подавши нам знак:

— Чи хочете ви поєднатись?

І ми сміємося: ще й як!

І співи хоральні милують Схвильовані наші серця,

В устах — не в юрбі многолюдній • Відлунює пісня оця.

А надвечір в час таємничий.