Слава ЗСУ!

Фауст Я не прийматиму нікого.

Мефістофель

Та бідний хлопець довго жде,

Невже ж і піде без нічого?

Стривай, цей плащ і шапочка оця Мені якраз, здається, до лиця.

( Перевдягається)

На мене сміло покладайся,

Я хлопчику скажу два-три слівця,

А ти іди в дорогу вже ладнайся.

Фауст виходить.

Мефістофель

(у Фаустовій довгій одежі)

Зневаж лиш розум і знання — Найвище людське надбання;

Хай дух олжі тебе охмаргіть,

Дивами злудними обмарить,—

Тоді робота нам легка...

Йому діставсь на долю дух бентежний, Що мчить усе вперед, усе чогось шука, Рвучись кудись в простір безмежний,

Од втіх земних він утіка.

Втягну ж його в життя розпусне,

У світ нікчемностей липкий,

Хай б’ється, борсається, грузне,

Нехай в ненаситі своїй Жадливими устами дарма ловить Примарну їжу і пиття,—

Коли б і не вдалось мені його підмовить, То він би й сам пропав без вороття.

Увіходить учень.

Учень

У цьому місті я новак,

Сюди осміливсь завітати,

Щоб мужа вченого пізнати,

Якого тут шанує всяк.

Мефістофель

Вельми вдячний вам за цюю честь,

Та таких, як я, немало єсть.

Ви що, уже взялися за науку?

Учень

О, прийміть мене під вашу руку!

Я з щирим серцем сюди прийшов,

Є й грошенята, й свіжа кров.

Довго мене не пускала мати,

Та дуже хочу мудрість пізнати.

Мефістофель Тоді на місці ви якраз.

Учень Признатись, сумно якось у вас:

Усі ці мури, всі ці зали Мені до серця не припали.

Мов нежива оселя ця —

Ані зела, ні деревця,

А як за парту я сідаю —

І слух, і зір, і ум втрачаю.

Мефістофель

Та тут у звичці діло все.

І немовля спочатку теж Не дуже радо груди ссе,

А опісля — не одірвеш.

Отак і вам — науки груди Щодня смачніше ссати буде.

Учень

Радніший я до тих ірудей допасти,

Але ж навчіть, як шлях до них прокласти?

Мефістофель

Та ви скажіть мені вперед,