Слава ЗСУ!

По всіх горшках!

Все розвалю,

Все розіллю,—

Це, стерво, так Тобі під такт!

Відьма одсахнулася з гнівом І жахом.

Впізнала вже, опудало погане?

Впізнала ти свого володаря?

Захочу я — й тебе, й твого звір’я Перед очима враз не стане!

Забула вже вбрання червоне це І півняче перо на капелюшу?

Чи, може, я сховав лице?

Чи, може, сам назватись мушу?

Відьма Пробачте, пане, за прийом!

Та, бачу, ви не з копитом.

Та й де ж це ваші вірні круки?

Мефістофель Гаразд, цей раз забудьмо зло!

Води чимало утекло Од часу нашої розлуки.

Тепер прогрес, що світ весь охопив,

І чорта навіть зачепив;

Північні привиди вступилися з дороги;

Де стрінеш кігті, хвіст і роги?

От кінської ноги — не можу я зректись,

Хоч з нею вочевидь я не ходжу між люди, Бо рада є й на те: тепер же повелись Фальшиві литки в моду всюди.

Відьма ( пританцьовуючи)

Ой я п’яна і без вина —

Вернувсь мій пан, мій сатана!

Мефістофель Не зви мене більш тим ім’ям!

Відьма Чому? Хіба ж воно завадить вам?

Мефістофель Із тим ім’ям ми в книгу притч попали,

Та не пішло те на користь людцям:

Лихого відреклись, а добрими не стали. Тепер я — «пан барон», ти так мене і зви; Тепер я кавалер, як інші кавалери, Шляхетна в мене кров, шляхетні і манери, І герб шляхетський — ось диви.

(Робить сороміцький жест).

Відьма

(заходиться реготом)

Ха, ха, ха, ха! Оце встругнув!

Такий жартун, як перше був!

Мефістофель

(до Фауста)

Мій друже, вчись, яким шляхом Підходить треба до відьом.

Відьма А що ж сюди вас, панство, привело?

Мефістофель

Нам треба склянку, знаєш, того соку...

Та щоб пиття старе було!

Воно міцніє рік від року.

Відьма

Та ось той сік, у цьому бутлю,

Сама я часто з нього дудлю —

Смачне, й ні крихти не смердить;

Чому б і вас не пригостить?

( Нишком).

Та як первісних чар нема в ції людини, Вона ж, ви знаєте, не витягне й години.

Мефістофель

Та не завадить, ні, бо чоловік це свій, Найкріпшого дання йому готовий дать я, Накресли круг, скажи закляття І чару вщерть йому налий.

Відьма ворожить, химерно жестикулюючи,— обчіркує круг і становить в нього усяке причандалля; склянки тим часом забряжчали, казани загуділи — почалася музика. Вкінці дістає велику книгу і розставляє у крузі мавп — піддержувати книгу і присвічувати смолоскипами. Аж тоді киває Фаустові, щоб підійшов.