Слава ЗСУ!

А там почнеш про вічну вірність,

Жаги єдиної безмірність,—

Це теж од серця буде йти?

Фауст Облиш! — Як серце мре без краю В однім битті, в однім чутті,

Як я ім’я йому не знаю,—

Тоді я у світи усім єством ширяю І слів найвищих добираю.

І пломінь той, що в нім згораю,

Я вічним, вічним називаю —

Невже то лжа, слова пусті?

Мефістофель Таки я прав!

Фауст От, щоб ти знав,

Не хочу я надсаджувати груди;

Хто має язика і хоче правим бути,—

То той і прав.

Ходім! Обрид цей вічний спір мені.

І згоден я — хоч правий ти, хоч ні.

Маргарита під руку зФаустом, а МартазМефІстофеяем гуляють по саду.

Маргарита

Я бачу, ви, жалкуючи мене,

Знижаєтесь — мені аж сором.

Життя, напевне, мандрівне Навчило вас не буть суворим.

Не для таких досвідчених людей Убожество моїх простих речей.

Фауст

Один твій зір, одне слівце твоє —

Чи ж де дорожча мудрість є?

(Цілує їй руку).

Маргарита

Та чи подоба ж вам ту руку цілувати? Вона негарна, шкарубка.

Мені доводиться усього пильнувати,

А мати строга ще така.

Проходять.

М а р т а Ви так ото й мандруєте весь вік?

Мефістофель

Така у нас вже служба подорожня! Буває — так у іншім місці звик,—

А залишитися не можна.

М а р т а Хай молодий іще літа Метеликом з країни до країни;

А вбившись у такі літа,

Старим бурлакою брести до домовини — Це справа вже зовсім не та.

Мефістофель Та я вже й сам, признатись, потерпаю.

М а р т а Тож, паночку, робіть, що я пораю.

Проходять.

Маргарита

Аби з очей, то вже й з думок.

Хоч гречність вас і прикрасила,

У вас розумних друзів сила,

Мені до них — як до зірок.

Фауст

О серце, вір, те, що розумним звуть,—

То інколи обмеженість пуста.

Маргарита

Як?

Фауст

Ах, свята невинність, простота —

Ніяк собі ціни не пізнають!

Сумирність, лагідність —

що краще є в природі?