Слава ЗСУ!

Ну лайсь, нехай і так;

про мене! Створивши хлопця й дівку, Бог Докупи тут же звів обох,

Щоб сповнили покликання священне. Тяжка біда мені з тобою!

Та я ж до милої покою,

А не на смерть тебе веду.

Фауст

Що за небесний рай — її обійми!

Нехай вона мене в них палко прийме!

Чи ж я забув її біду?

Чи ж не тинявся я бурлакою бездомним, Недолюдком без просвітку й мети,

Неначе водоспад, що в льоті карколомнім Шумить в зівущу хлань з жахної висоти... А ось вона — в невинності дитинній На тихому альпійському лужку Жила собі в своїй хатині,

Як у маласенькім світку.

І я, богомерзенний,

На тім не перестав,

Що скелі величенні На друзки розбивав!

Я ще й її життя розбив зухвало!

Ти, пекло, цеї жертви вимагало!

Гей, чорте, поможи цей час тривога збавить! Що мусить буть, хай збудеться притьмом, Нехай судьба її впаде й мене роздавить, Нехай загинемо разом!

Мефістофель

Знов закипів, в огонь метнувсь!

Йди, дурню, любку потішай!

В безвихідь головою ткнувсь І думає: усьому край!

Хоробрим будь, дивися ширш!

Ти чортом вже помазався незгірш!

Ніде нічого гидшого не знаю,

Як чорт, що знизивсь до відчаю.

КІМНАТА ГРЕТХЕН

Г р Є Т X Є Н

(одна за прядкою)

На серці жаль,

Мій спокій зник І вже не вернеться Повік, повік.

Де його нема — Могильна тьма,

І білий світ — Зів’ялий цвіт.

В голівоньці Журба тяжка,

На думоньці Печаль гірка.

На серці жаль,

Мій спокій зник І вже не вернеться Повік, повік.

Я виглядаю Його в вікно,

Я дожидаю Його давно.

Ой коли б прийшов, Хорош, ласкав, Пройняв очима, Словом заграв,

Посмішкок?

Зачарував,

Потиснув руку, Поцілував!

На серці жаль,

Мій спокій зник І вже не вернеться Повік, повік...

До нього рветься Душа моя,

Його обняти Жадаю я,

І цілувати,

І любо мліть,

В його цілунках І смерть зустріть.

САД МАРТИ

Маргарита 1 Фауст.

Маргарита