Слава ЗСУ!

Во ім’я чорта мусиш прямувати,

А ні — умить тебе задму!

Блудний вогник

Я бачу — ви господар в цім дому,

Готов служить і тямлю осторогу.

Та зважте, скільки чар сьогодні на горі; Раз ви мене взяли собі в проводирі,

То не здивуйте, як схиблю дорогу.

Фауст, Мефістофель і Блудний вогник

(співають навпереміну)

Ми вступили в володіння Снів чудових, чар таємних.

Проведи нас без блудіння По просторах диких, темних, Де блукають дивні мрева.

За деревами дерева Мимо, мимо вдаль несуться, Кручі корчаться і гнуться;

Онде бескети носаті Захропіли, лігши спати.

Між каміння, баговиння Чуть струмочків дзюркотіння. Щось рокоче, щось воркоче, Мов кохання шепт урочий, Раювання сни чудові,

Спів надії, спів любові! — Оддається скрізь луною, Казковою давниною.

Шугу! Пугу! Скрики, зойки... Сич і пугач, чайки й сойки — їм незмога сю ніч спати... Чагарями скачуть жаби — Товстопузі, довголабі!

Ось гадючиться коріння І крізь ріння, й крізь каміння; Дивовижні їх сплетіння Мов зібрались нас хапати: Пручать скрути, ніби спрути, Щоб мандрівців затягнути. Долом мшавим, колом млавим Миші, миші сунуть плавом, Незліченні, різноцвітні!

А на кожнім горнім плаї Світляків рясніють зграї,

Щоб зблукались мимохідні.

Ти скажи, чи ще йдемо ми,

Чи на місці стоїмо ми?

Все тут крутить веремії — Корчі, й скали-зубоскали, Й світляки, що заскакали, Завихрились, навіснії.

Мефістофель

Йди за мною без зневір’я! Почалося середгір’я;

Звідси нам, як дивний сон,

Замигоче цар Мамон.

Фауст Крізь землю заграва замріла,

Немов розжеврілася рань,

Запроменіла, зазоріла,

П рохлюпнулась в найглибшу хлань.

Там в’ється пара, дим клубками,

Там жар у мареві горить,

То ллється тонко, мов нитками,

То водоспадом аж яскрить,

То по долині круженяє,

Струмує тисячею жил,

То знов водносталь їх єднає

Між двох прилеглих скельних брил.

Ось іскор безліч нам заграла,

Мов золотий пісок зрина...

Поглянь, поглянь, як запалала Скали стрімчастої стіна!

Мефістофель

Мамон вже знає, як одзначить Цю урочистість, празник цей!

Радій, що все ти зміг побачить;

Я чую вже розбещених гостей!

Фауст

Який рвучкий схопився вихор!

У спину б’є, мов триста душ!