Слава ЗСУ!

Я цього слова вмисне вжив,

Щоб зрямувать свій сумнів.

Капельмейстер

Жаби й коники-сюрчки, Клятущі дилетанти!

Комарі й жучки-гучки,

Які з вас музиканти!

Пронози

Ми звемося Sans souci,

Це не самохвальство;

Гориніж ходимо усі,

Коли велить начальство.

Невдахи

І нам перепадали було шматки, Тепер не наздогониш Протанцювались у нас чобітки, Ми біжимо босоніж.

Блудні вогні

Полюбуйтеся на нас,

Зродило нас болото.

Та блиском ми затьмарим враз Усю оту голоту!

Падуча зірка

Ллючи іскри зоревГ,

Сюди я впала з неба;

Крижем тут лежу в траві — Звести б на ноги треба.

Масивні

Гей, з дороги! Грубим путь!

Всі трави потолочим;

Духи йдуть, і духам буть Опецьками не злочин.

Пук

Та не тупайте ви тут Слонячою тупою,

Переважить всіх вас Пук Сьогодні грубизиою.

А р і е л ь

Всяк, хто любить даль ! шир, Всяк, хто не безкрилий,

В літ за мною, до тих гір,

Що троянди вкрили!

Оркестр

(pianissimo)

Імла рідкіш, хмарки світліш, Край неба засвітало.

Шелеще лист, шумить комиш — Усе немов потало.

ПОХМУРИЙ ДЕНЬ. ПОЛЕ Фауст і Мефістофель.

Фауст

В недолі! В розпачі! Довго блукала, страждаючи, по землі, а тепер — у неволі. Як злочинницю, вкинуто в тюрму на люті муки — її, миле, безталанне створіння! Аж ось до чого дійшло! Ось до чого!.. — І ти, лукавий, нікчемний духу, таїв усе від мене! — Стій тепер, стій! Ворочай скажено своїми сатанинськими вирлами! Стій наді мною н?висом, осоружний!— У неволі! У безпросвітній неволі! У владі злих духів і безсердечно осудливої людськості! А ти заколихуєш тут мене відворотними розвагами, приховуєш од мене її гірке горе,— нехай гине в безпораді!

Мефістофель Вона не перша!

Фауст

СЬбако! Потворо мерзенна! — Оберни його, безконечний духу! Оберни цього гробака знов у собачу постать, що в ній він любив гасати нічною добою, клубком підкочуватись під ноги мирному перехожому і кидатись на плечі поваленому. Оберни його знову в його улюблену подобу, хай плазує переді мною в пилу, хай я топтатиму його потоптом, падлюку! — Не перша! — Горе! Горе! Ні думкою здумати, ні гадкою згадати! Уже ж не одна загинула в безодні такого лиха, і смертною своєю нелюдською мукою не відпокутувала вини всіх інших перед очима Всепрощаючого! Серце моє начетверо крається, як подумаю про одну оцю безталанну; а тобі байдуже — глузуєш з недолі тисячей істот!