Слава ЗСУ!

Мефістофель

От і довеслувапи ми до того берега, де у вашого брата, людини, глузд за розум заходить. Нащо ж було вступати з нами в спілку, коли хисту нема? І літати кортить, і запаморочення боїшся? Що ж, ми до тебе набивалися чи ти до нас?

Фауст

Чого вищиривсь на мене так людожерно?! Аж гидко!— Великий, могутній духу, ти, що ласкаво з’явивсь мені, ти, що знаєш серце моє й душу мою, навіщо ти прикував мене до цього ганебного супутника, що йому шкода за ласощі, а згуба за розкоші?

Мефістофель Ти ще не виговорився?

Фауст

Врятуй її! А ні — горе тобі! Найтяжчі прокльони на твою голову на тисячі тисяч літ

Мефістофель

Незмога мені розірвати пута месника, розбити його затвори.— Врятуй її! А хто довів її до загибелі? Я чи ти?

Що, грому шукаєш? Шкода, не дано його вам, злиденним смертним! Бач, тиранська звичка: роздробити безвинного суперечника, коли загонить на слизьке.

Фауст

Веди мене до неї. Її треба визволити! Мефістофель

А про небезпеку свою забув? В місті ще свіжі сліди твого кривавого злочину! Над могилою вбитого ширяють духи помсти, чигаючи повороту душогуба!

Фауст

І тобі ще про це говорити! Смерть і погибель всесвітня на тебе, потворо! Веди мене до неї, чуєш, і звільни її!

Мефістофель

Та поведу вже, зроблю що можу. Що ж у мене, вся влада на небі й на землі? Я обмарю сторожу; добудь ключа і виведи її звідти людською рукою. Я ж чатуватиму напоготові з чарівними кіньми,— умчу вас. Це я можу.

Фауст

Швидше!

ніч. ЧИСТЕ ПОЛЕ

Фауст і Мефістофель летять навзаводи вороними кіньми.

Фауст Чом в’ються вони круг шибениці?

Мефістофель Не знаю, щось варять, щось творять. Фауст

Висяться, низяться, клоняться, хиляться. 173

Мефістофель Чарують, чаклують.

Фауст І кадять, і святять.

Мефістофель Вперед! Вперед!

В’ЯЗНИЦЯ

Фауст з низкою ключів І лампою перед залізними дверима.

Фауст

Знов жаль мене проймає незборимий,

У серці знов весь біль всіх серць людських. Тут, тут вона, за мурами сирими,

Карається за свій безгрішний гріх!

Ти боїшся ввійти до неї?

Ти страшишся вини своєї?

Йди, не гайся! Смерть іде на поріг.

(Кидається до замка. Зсередини чути спів). Пісня

Моя мати, ледащо»

Зарізала мене!

Мій батько, гультяй,

Із’їв мене!

А сестричка мала Взяла й знесла Кістки в зелений гай;

Я пташечкою полинула —