Слава ЗСУ!

Печі не стопиш.

А тут вже варять, Парять і жарять;

І ласогуби, Розкошолюби Носом вже чують Рибку й індичку, Побенкетують Десь на дурничку.

П’яний

( заплітаючись)

Я нікого не боюся,

Я сьогодні вольний пан, Я співаю і сміюся,

Хоч і випив тільки дзбан. П’ю, п’ю сам, із вами, Дзень-брязь чарочками; П’ю на власне, на чуже, Почаркуймось, та й уже!

Посварився я з старою,

Ще й побився під кінець,

Що назвала машкарою За строкатий жупанець.

П’ю, п’ю з машкарами, Дзень-брязь чарочками;

Хто там гроші береже? Почаркуймось, та й уже.

Люди кажуть: заблудився,— Я ж прибився до корчми. Хоч і набір, та напився, Почекають із грішми.

П’ю, п’ю з хазяями, Дзень-брязь чарочками... Що за смішки, хто ірже? Почаркуймось, та й уже!

Чи я в шинку, чи я вдома, Де захочу веселюсь,

А як зможе ноги втома,

Де захочу повалюсь!

Хор

П’єм, п’єм за столами, Дзень-брязь чарочками,

А вп’ємося — байдуже:

Геп додолу, та й уже!

Герольд об’являє про різних поетів, співців природи, двору та лицарства, ніжних ліриків та натхненних одолисців. Вони товпляться, змагаються і не дають один одному сказати слова. Один якось вихопився І проголошує кілька слів.

Сатирик

Одна меиі відрада:

Співаю я охоче Про те, про що громада І слухати не хоче.

СпіЬці ночі та могил не виступають, бо саме завели з новоявленим вампіром прецікаву рсохсву,— чи не повстане з неї новий поетчшй напрямок; герольду нічого робити — вмиикає тим часом грецьку міфологію, що зберегла і в новітній масці свою самибупоо пржадність.

ГРАЦІЇ А гл а я

Граціозність скрізь являйте; Граціозно дар давайте!

Гегемона

Любо всім бажане мати: Граціозно слід приймати.

Євфросина

А прийнявши, в тихім щасті Граціозно дяку скласти.

ПАРКИ

Атропос

Як найстарша, за прядіння Я приймалася не зрідка; Треба розуму й уміння,

Щоб життя снувалась нитка.

Щоб була вона м\'якенька, Треба гарно льон приладить, Щоб була вона рівненька, Треба пучкою пригладить.

Хто в розкошах мір не знає, Хто занадто в пал вдається, Уважайте: нитці край еі Бережіться, ще ввірветься!

К лото

А мені уже цим разом Доля ножиці дала,

Бо найстарша наша часом Нерозбірлива була.

Берегла нитки гнилії Із старого кужелю,

А надії молодії Підтинала без жалю.

Та і я часом недбала —

За всіма не доглядиш;