Слава ЗСУ!

Червцем і злотом миготять! Тендітний — дівчина, та й годі!

А сам — хоч зараз до дівчат;

Вже можеш з ними при нагоді Кохання азбуку вивчать.

Хлопець-візник

А хто ж це гордий, ясношатий На троні в повозі пиша?

Герольд

То ніби цар якийсь багатий;

Все є, чого бажа душа!

Та він ласкавий, щедровитий І знай глядить: кому б ще дать?

Йому миліш дари дарити,

Аніж багатствами владать.

Хлопець-візник

Так малювати не пристало,—

Ти нам сказав занадто мало.

Герол ьд

Бо ж трудно змалювати це Шляхетно-сяюче лице,

Рум’яні щоки, губи повні,

Тюрбан, оздоби в нім коштовні,

Зі злота витканий хітон!

Я впізнаю царську поставу — Спокійну, гідну й величаву.

Хлопець-візник

Це — Бог багатства, це Плутон!

Із ним давно бажав зустрітись Ваш володар, тож веселітесь!

Герольд Скажи ж тепер про себе, хто ти й що ти?

Хлодець-візник

Хто я? Поет. Поезії щедроти Я розсипаю тут і там —

І багатію з того сам.

Багатством я Плутону рівен;

Чого не має при дворі він,

Те я даю; завжди поет Живить і скрашує бенкет.

Герольд

Та на словах ти молодець,

А докажи, що ти митець!

Хлопець-візник

Ось гляньте: пальцями лиш лясну,

І все кругом засяє ясно.

Ось перлів сиплеться разок,

(хрускоче пальцями)

Ось нате перснів, сережок,

Зап’ястя з золота ловіте,

Хапайте срібло, самоцвіти,

Та й вогники пускаю вам,

Чи займуться — не знаю й сам.

Герольд

І люди ринули юрбою,

Нема дарителю одбою!

Клейноди сипле, як вві сні,

І все хапають навісні...

Та схаменіться ж, добрі люди,

Хіба не бачите облуди?

Та це ж примарні все дари,

Хоч їх бери, хоч не бери.

Той думає, що скарб піймає,

Аж гульк — метелика тримає;

А той схопив намист разки —

Із них вродилися жуки;

Бідаха з серця кинув їх,

Вони ж гудуть кругом на сміх... Наобіцяв ти злота тиск,

А дав не злото, тільки блиск!

Хлопець-візник