Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Фіаско

Буцімто нейтральна держава, яка висловила свою згоду на прийняття спускних апаратів, під час подальших переговорів попередила, що апарати не повинні підтримувати зв’язку з «Гермесом», бо таку умову виставили «сусідні сторони». Ось чому планета, поглинувши своєю атмосферою обидва зонди, оточила себе посиленою шумовою оболонкою на всіх діапазонах хвиль. Якби земляни оснастили посланців лазерами, здатними пробити цю шумову оболонку, то порушили б виставлену умову; вони зробили б це тим відвертіше, якби «Гермес» почав колоти моря хмар і радіохаосу жалами лазерів.

Тож не залишалося нічого іншого, як стежити за Квінтою із-за Сексти хмарами голографічних очок. Операцію було так синхронізовано, щоб обидва апарати повільно спускалися по небосхилу й опинилися над Квінтою, коли «Гермес» увійде в тінь Сексти. Усі зібралися в стерновій рубці й чекали критичної години. Планета заповнювала головний монітор від рами до рами, з добре видимими роями бойових супутників, які чорними цятками снували над її повитим білими хмарами диском. Щоб спостерігати входження обох ракет в атмосферу, до їхнього гіперголевого приводу домішали натрій і технецій;

перший надавав їхньому реактивному полум’ю яскраво-жовтого блиску, другий вирізняв їх своєю спектральною смужкою — його бракувало у спектрі тутешнього Сонця й квінтянських орбітерів. Як тільки вони пірнули в хмари, вогняні нитки, що утворювались від їхнього тертя об повітря і віддачі гальмових пристроїв, почали розмазуватись: тоді мільярди очок, розвіяні непомітною гривою на мільйон миль за кільватером «Гермеса», сконцентрували увагу вздовж дотичної в точці запланованої висадки. І недарма: осідаючи на твердому ґрунті з інтервалом у кілька секунд, обидва апарати повідомили про закінчення подорожі подвійним, заздалегідь змодульованим миттєвим спалахом натрію.

Цим самим операція вступила в наступну фазу. Дно «Гермеса» розкрилося на два боки, наче величезні склепінчасті ворота, і підіймачі виштовхнули із «Сезаму» в вакуум величезний металевий циліндр, призначений для лабораторного карантину зондів. Гаррах, здавалося, був дуже задоволений. Оскільки інші схвалили тактику Стірґарда, усі працювали дружно, хоч і без ентузіазму: не було чого радіти.

Зате перший пілот навіть не приховував свого злорадства з приводу того, що цій войовничій планетній бестії вони тепер скрутять в’язи. Він просто-таки не міг діждатись повернення спускних апаратів, до того ж з найстрашнішою заразою, так наче в задумі експедиції лежала жорстока конфронтація сил. Слухаючи його одкровення, несхильний до балачок Темпе думав про те, які саме психічні зміни Гарраха фіксує ҐОД, і просто-таки відчув сором за свого колегу, оскільки бували такі хвилини, коли він сам не зміг би сказати, що воліє: щоб лютий гнів, який охопив увесь екіпаж, виявився безпідставним чи щоб квінтяни змусили їх, землян, прийняти найгірше з усіх можливих рішень.

Так, він теж уже бачив у цій цивілізації ворога, жорстоке зло, яке самою своєю суттю виправдовує їхні дії. Ніщо вже не було повите таємницею. Солазер, вимкнений і замаскований, заряджався сонячною енергією не для посилання сигналів, а для лазерних ударів. Через 48 годин голографічна хмара повідомила, що посланці вертаються. Спускні апарати повинні були озватись в ультракороткій смузі поза орбітою, якою кружляли рештки Місяця: виразно почав сигналізувати тільки один. Другий передавав незрозумілу мішанину кодів.

Стірґард розділив людей на три групи: пілотам доручив вивести імітованого «Гермеса» на траєкторію до перигелію, фізикам — прийняти спускні апарати в циліндричну камеру, віддалену на кілька десятків миль від «Гермеса», а лікарям і Кірстінгові — піддати їх біологічній аускультації, якщо друга група вважатиме це допустимим.

Незважаючи на це, екіпаж добре орієнтувався в загальній ситуації. Стежачи за порожнім гігантом, який неквапливо вирушив у подорож, хоч на його корпусі ще іскрилися вогники автоматичних зварювальних апаратів, Гаррах і Темпе підтримували через інтерком постійний зв’язок з групою Накамури, яка очікувала на спускні апарати. Поласар не виключав аварії в передавачі, який плів усілякі нісенітниці; Гаррах більше схилявся до думки, що це робота квінтян. Він попросту хотів, щоб підступ квінтян виявився якомога швидше і щоб став їм лазерною кісткою у горлі.

Темпе мовчав, розмірковуючи про те, чи така озлоблена людина ще може виконувати відповідальну функцію першого стернового. Видно, що могла, якщо ҐОД не доповів командирові про Гаррахів стан. А може, всі вже побожеволіли?

Карантинний циліндр, увесь залитий світлом прожекторів, які кружляли довкола нього, прийняв у свою роззявлену пащу спускні апарати. На центральному вузлі контролю фізики після попереднього огляду не могли дійти спільної думки, чи один із них став жертвою випадкового пошкодження, чи, навпаки, зумисного. Гарраха це дуже розгнівало, бо він добре знав: це робота квінтян! Та за годину з’ясувалося, що під час зіткнення з якимсь невеликим метеоритним осколком або уламком металу зонд утратив частину антени й носового випромінювача. Таке зіткнення було цілком можливе.

Попередня
-= 115 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!